Оскільки Євка постійно перебувала у процесі продажу хати і мріяла про інше місце помешкання, від дійсності вона відірвалася. Працювала потрошку де доведеться на підсобних роботах без певних занять.
Одного разу, року 48-го, поїхала до Чернігова потинятися на базарі і дізнатися про ціни на житло. Ціни не сподобалися, але була зустрінута Лаєвська. Поліна затягла Євку до себе, і, зокрема, урочисто відкрила їй очі на те, що Лілька мешкає в місті від 1946 року. У своїй хаті. Хату залишила їй стара, яку Ліля доглядала. Щойно оформила документи і тепер повноправна господиня.
Євка зраділа. І вирішила, якщо Лілька при своїй хаті, ще й користь можна отримати.
Разом із Лаєвською пішли на вулицю Клари Цеткін. Лілька після першої зміни перебувала вдома. Відбулася зустріч двох рідних сестер. Поплакали. Євка дорікнула Лільці, що не приїжджала в Остер. Лілька відповіла, що якби Євка сама тут не вилізла, то й далі їхні шляхи не з’єдналися б.
Євка дорікнула сестрі, що та не зголошувалася. Натомість, мовляв, вона про рідну кров кожну секундочку пам’ятала і батьківські червінці видирала з м’ясом. І тепер готова їх поділити за справедливістю, хоч з усього видно — Лілечка ні в чому не потребує і навіть може, якщо, звісно, захоче, допомогти сестрі.
Лілька відповіла, що червінцями Євка може з радістю вдавитися, і бути спокійною, що в Острі Лілька не з’явиться. І що вона намагається забути про таке місце на землі, а не те щоб туди їздити своїми ногами, і нехай Євка там мешкає, якщо її не нудить.
Єва запитала — якщо нудить, то чи можна перебратися до Лільки? Як-небудь сплавити батьківську хату і переїхати. Лілька з готовністю відбрила сестру. Ніколи і нізащо. У неї своє життя, у Євки — своє. Вистачить того, що вона один раз улаштувала її долю, звільнила від непотрібної дитини. Тут Євка і дізналася, яким чином і хто придумав комбінацію з народжуванням у пелену.
Лаєвська стежила за двома відразу і зиркала очима з боку в бік. Підтакувала то одній, то другій. Євка при згадці про Суньку розревлася і дорікнула Лільці, що за неї вирішила.
Лілька її не втішала: «Можливо, сталася помилка з мого боку. Помилку не виправиш. Якби ти народила собі, і я б із тобою над дитиною сиділа і життя б мені не стало, як і тобі. Я хотіла, щоб і ти звільнилася, і мені життя не травмувала. А ти як дурною була, так і залишилася. І тягнути твою дурість на собі, як я тягла все життя до війни, не збираюся. Нехай у тебе залишається свій розум, який є, а у мене свій».
Євка пішла в сльозах і нерозумінні, як учиняє рідна сестра. А Лаєвська її приголубила і обіцяла знайти гарного нареченого в Чернігові. Євка з цікавості запитала, як у Лілі особисте життя. Лаєвська по секрету повідомила, що особисте життя у Лілії — закачаєшся. На подальші запитання — що? хто? — не відповідала.
Запитала про червінці і висміяла Євку, що надає їм такої ваги. На життя як таке їх замало, а щоб нареченого спокусити — зовсім сміх. Не кажучи про чорний день. Євка образилася за батьків. Вони зберегли все, що могли, і докори Лаєвської в їхній бік — жахливі. Лаєвська сказала: «Я не до того. Самі по собі ці червінці — пшик. Тим більш золото треба ще продати. А кому продаси? Спробуй. Пошкодуєш, що зв’язалася. Але якби ти мені їх продала, я б купила. Ти мені — червінці. Я тобі — нареченого. Гарна ціна? Якщо віриш. Ти у Файди спитай — чи можна Поліні вірити. Він тобі відповість. Я тиснути не буду. Надумаєш — даси знати. Хоч і Файді. Я до нього навідуюся, від нього до тебе заскочу».
Файда й справді охарактеризував Лаєвську як чесну жінку без обману. Єва через самолюбство не сказала, що хоче зробити не продаж, а обмін: золото — на нареченого. Не сказала, але вирішила — і так зрозуміло. Таким чином червінці опинилися у Лаєвської.
З Лаєвською після передачі їй грошей Євка не зустрічалася. Писала листи з питанням про нареченого, але відповіді не отримувала. Коли Файду кишнули вниз з керівного місця з Козельця, і він оселився в Острі, Євка якось закинула йому вудку. Але Мирон суворо відчитав її, щоб вона його в свої справи не вмішувала. Незважаючи на Суньку в минулому. Євка подумки попрощалася з червінцями.
Хата її не продавалася й не продавалася. Час з жіночого боку збігав. Що не входило в Євчині далекосяжні плани. І ось якось за два місяці до смерті Лільки в Острі з’явилася Лаєвська. Швиденько йшла під ручку з якимось міліціонером. Капітаном. Тоді сутеніло рано, Євка збоку їх побачила, але сама їм на очі не полізла, оскільки була у фуфайці і взагалі розхристана після роботи.
Євка подумала, що Поліна має намір улаштувати оглядини. Міліціонер не молодий, але ж Євці також не вісімнадцять. Якраз. Солідний. Він їй одразу навіть у темряві сподобався, і вона сподівалася, що Лаєвська прийде з ним до неї зранку.
Євка з ранку причепурилась і виглядала у віконце Поліну з міліціонерським нареченим. Але ні. Ніхто не з’явився.
Євка скипіла. Сама поїхала до Чернігова і зажадала, щоб Лаєвська повернула їй золоті гроші.
Та відмовилася, і запевнила Євку, що робота триває і наречений знайдеться. До того ж червінців тепер у Лаєвської немає. Якщо Євка хоче дізнатися їхню подальшу долю — нехай йде до сестри. Хоч Лаєвська висловила недовіру щодо того, що Євці це невідомо. Але щоб Євочка навмисне робила вигляд і вдруге вимагала гроші, якими сама вже й розпорядилася, про таке Поліна і думати не хоче. То справи сімейні.
Запитала Євка, не наречений був з Поліною в Острі, міліціонер. Може, Євка йому не сподобалася і Поліна її не хоче засмучувати? Поліна відповіла, що то не Євчин наречений, а Лільчин залицяльник. Поліна з ним приїжджала в гості до Файди. Євка захотіла уточнити, це той залицяльник, що й раніше, чи новий. Лаєвська туманно висловилася, що в Лільчиних залицяльниках заплутаєшся.
Євка була розлючена, а ще й таке чути — неприємно.
Рушила просто до Лільки.
Прочинену через намерзлий сніг хвіртку Євка проминула безперешкодно, постукала у двері.