— Розповідай, Єво. Скоро у тебе весілля. Жити треба. Хата твоя тріскається. І парканчик, щоб крізь шпарини не зазирали, і рами, — все треба міняти. І білизна постільна, щоб чоловікові приємно, і канапу, і ліжко. І посуд. І каструлі-сковорідки. І клейонку на стіл треба нову. Модну. І вдягнутися, та інше. Розповідай, Єво. Не гукати ж Хробака, щоб він твій посаг виколупував. А все чесність твоя. Сказала б, що все — твоє. Як-небудь удвох із чоловіком потім розібралися б. Коли гидота відринула б від тебе.
Євка розповіла про таке.
Коли дівчаткам виповнилося по шістнадцять, батько їм показав схованку в столі. П’ять золотих червінців. Оголосив це їхнім посагом, щоб вони пам’ятали, що не голодранки, коли будуть примірятися до женихів.
Лілька єхидно зауважила, що п’ять на двох не ділиться. Хіба розпиляти один.
Батько припинив її міркування. Сказав: «Ви з Євочкою одне ціле. Щоб я більше такого не чув».
Саме собою розумілося, секрет слід було зберігати і язиком по Остру не плескати. Але чи то Лілька, чи то сам Соломон Горобчик комусь натякнули щодо золота в столі — за себе Євка ручалась — чи просто люди обговорювали без належного знання, але Остром загуляли чутки про царські червінці Горобчиків.
За радянської влади поговорили і перестали, а перед евакуацією знову згадали. Навіть не по-людськи жартували, що з цими грошами Горобчик за німців відкриє комерцію на широку ногу і завалить ґудзиками все довкола. Ймовірно, передбачалося, що грошей там на цілий банк. У народній свідомості гроші мають таку силу — зростати по мірі їх приховування.
Соломон відмахувався і в жарти не вступав. Німці були вже коло носа.
Євка поїхала в евакуацію, Лілька зникла, батько з матір’ю залишилися в хаті. І гроші теж залишилися. Начебто.
Після війни Євка повернулася, дізналась страшну правду про смерть батька і матері. Пішла по поліцайських хатах. Їй добрі люди вказали, хто в той проклятий день у хаті Горобчиків стіл трощив. Ходила Євка не сама. З Файдою. Як із представником влади. Він щойно повернувся з фронту, з медалями й одним орденом. Був сорок п’ятий рік, тільки-но оголосили перемогу.
Обійшли шість хат. Трьох поліцаїв у наявності вже не стало — відправили в Караганду на десять років після відкритого суду в будівлі колишньої синагоги. Ще троє не дуже злісних показали, що правда шукали гроші в столі. Але нічого не знайшли. Євка кидалася на них з кулаками, Файда утримував.
Стало ясно — по-доброму ніхто нічого потрібного не розповість. До того ж Євку піддали осуду, тому що вона шукала гроші, а не оплакувала батьків у першу чергу. Євка їм відповідала, що батьків вона буде оплакувати все своє життя, і це її особиста справа, а хату хто її руйнував, живуть спокійно і нікого не оплакують, а оплакують тільки те, що загарбати нічого у Горобчиків не вдалося.
Файда від Євки відсторонився. На її вимоги допомагати їй відновлювати справедливість, відповів: «Радянський суд і народ відновлять справедливість. А мені працювати треба вперед». Євка зрозуміла, що впливу на Файду вона не має. Хоч у нього і Сунька, і все її минуле життя.
Євка ходила по Остру. Стукала в кожну хату з криком, що їй треба подивитися і забрати своє. Оскільки після вбитих євреїв майно розійшлося містечком, і на цьому ґрунті було багато скандалів, Євку пускали. Вона знаходила де що. Таким чином зібрала майже весь стіл. Частинами. Сама вантажила на візок і тягла до себе. Вважалося, що вона збожеволіла.
Але гроші вона знайшла. Там, куди Соломон їх і поклав. Під стільницею розташовувалася велика ємність — ніби для складання предметів побуту. Але дно цієї ємності — подвійне. На вид і від струсу друге дно ніяк не проявляється. Але якщо витягнути крихітний кілочок знизу — то маленька дошка, яка прилаштована без зазорів, відвалюється. Як Соломон Горобчик і показував дочкам далекого урочистого дня.
Євка монети взяла, а дошки-шухлядки рознесла єврейським цвинтарем — прилюдно. Влаштувала столу похорон.
Тепер Євка вважає, що й справді тоді трохи в голові у неї затьмарилося. Вона б і без царських червінців прожила своєю працею і своїми руками-ногами. Але їй колола душу несправедливість. І вона своєю поведінкою виступала тільки за справедливість. Тим паче, вона хотіла на зборах де-небудь свої монети показати всім, щоб знали, які вони падлюки і дурні.
У той же час до неї в нахлібниці оформилася остаточно Малка Цвинтар. Від неї секретів у Євки не було. Дізналася Малка й про червінці.
Цвинтарша стала заводити в хаті особливі порядки щодо кошеру, пекла мацу і таємно розносила по Остру. Євка її намагалася напоумити, що будуть неприємності. Але Малка запевнила, що тепер, після війни, неприємностей бути не може. Діяльність свою трохи втихомирила після того, як Файда накричав на неї: «Не для того ми пліч-о-пліч билися з усім народом разом, щоби зараз повертатися до темних єврейських забобонів. Деякі думають, що єврейський народ своїми величезними і незаслуженими жертвами заслужив. Але він не заслужив. Жертви — окремо, а маца — окремо». І пригрозив, що коли дізнається про мацу по Остру з Малчиних рук, то їй дуже дістанеться за всіма статтями. До того ж постраждають і невинні. І щоб не пішла нанівець уся просвітницька і культурна робота, за яку Файда відповідає аж на два райони, Малці належить завмерти і забути свої вибрики.
Мирон також наказав Єві не боятися Цвинтарші і щодо Суньки. Про Суньку Малка буде мовчати. У цьому питанні її й без Файди надійно вкоротили. Висловився так: «Щодо Суньки — у нас Поліна головна. А за інше — відповідаю я. І маци тут не буде. Навіть якщо доведеться судити Малку справедливим судом. Про що зараз обговорення і йде де треба». Євка знову злякалася, що через Малку може потрапити в антирадянські кадри. І сказала, що в разі чого — у неї є п’ять червінців. Якщо треба кому заплатити. Файда розсміявся їй просто в обличчя: «Ти коли-небудь чула, щоб від радянської влади відкуповувалися? Якщо за тобою прийдуть за листом чи як, не відкупишся. Самі візьмуть, що захочуть. І тебе візьмуть. І все підпишеш. Від радянської влади та її органів не відкупишся. А якщо при обшуку царське золото знайдуть — ще гірше». Євка вмовила Мирона взяти червінці на збереження. Файда відмовлявся-відмовлявся, але узяв. Через минуле кохання виключно.
Таким чином Євка жила відносно спокійно і стійко на одному місці. Малка мацу не пекла. Але говорити російською чи українською перестала. Хоч Євка її і благала при людях по-єврейськи не голосити.
Євка сподівалася, що Лілька й не з’явиться. Деякі стверджували, що вона воювала в партизанському загоні Федорова, деякі, що у єврейського командира Цегельника Янкеля. Євка ні в кого нічого не питала, ніби спеціально. Люди між собою натякали, що Євка навіть рада, що сестри немає. Усе майно — їй одній.