Мирон приніс із собою капшук. Зав’язаний він був абияк. Віддав мені без слів.
Я без слів прийняв.
Сіма сиділа тихо, трошки гойдалася. А зрештою добре.
Я запитав, чи не зголошувався Зусель. Може, хто в Острі бачив або чув. Мирон запевнив, що Табачника не бачили. Остер гуде з приводу його зникнення, але в той самий час і подиву мало. Висловлюють думку, що Зусель міг податися у Чернігів, як раніше.
Я запитав у Мирона, навіщо він придумав, що забив льох.
Мирон не відповів твердо.
Я попросив Сіму допомогти зібратися. Із господарчих речей брати нічого не казав, а тільки носильне дитяче. Такого набралося один клунок.
За хатою обіцяли наглядати і не допустити повного розвалу. Якщо з’явиться Зусель — надіслати телеграму.
До шляху я попросив провести нас із хлопцями Суньку.
Він з радістю погодився, тим більше що Гришко та Вовка гаряче підтримали прохання.
Гришко з Вовкою йшли попереду. Настрій у них спостерігався бойовий. Я дав їм відчути себе дорослими і відповідальними. І вони відчули.
Сунька робив вигляд, що відбувається звичайне — діти їдуть додому, базікав про майбутню службу, що прагне виїхати з Остра, а після армії працювати найімовірніше в Києві на великому будівництві.
Я запитав:
— Сунько, а що за історія у Гришка з грошима? Він не краде? З дітьми буває. Вони не зі зла, ціну грошам не знають, ставляться як до папірців для обміну на цукерки, наприклад. Довид мені заїкався, але не розповів.
Сунька зупинився, скинув з плеча клунок.
Я тримав лінію:
— Ну? Сваритися не буду. Справа давня. У будь-якому разі. Але мені на майбутнє треба знати. Для виховання. Ти розумієш.
Сунька розповів, що одного разу до нього прибіг Гришко, як до старшого товариша, порадитися. Поводився серйозно, по-дорослому: вони з Вовкою вирішили піти від Довида і Малки із Зуселем, щоб жити по-своєму. Ті їх примушували зубрити всілякі талмуди і до того ж забороняли брати від товаришів на вулиці їжу, тому що вона могла бути на салі і некошерна.
Настрої протесту зріли у Гришка давно під впливом оповідань Суньки про піонерів і комсомол. І ось Гришко з Вовкою вирішили втекти. Збиралися в Чернігів до Михайла Івановича, де Йоська.
Оскільки ця розмова була до знайомства Суньки зі мною, він поставився з підозрою на брехні. Але щоб не налаштовувати Гришка відразу проти, зробив зауваження, що без грошей нічого зриватися, без грошей вони будуть безпритульні і їх загребуть у дитбудинок, не доїжджаючи Чернігова. Чи повернуть Довиду.
Гришко пішов засмучений. Через деякий час він заявив, що гроші у них з Вовкою є. І показав паперові грошові знаки в кількості вісімдесяти карбованців.
Сунька суворо запитав, чи не вкрав Гришко таку суму.