Гришко сказав, що не вкрав, а взяв у Зуселя. І що віддасть. Коли вони з Вовкою влаштуються у Михайла Івановича в Чернігові. Тому що гроші вони не мали наміру витрачати на дурниці у дорозі, а будуть показувати, якщо їх затримають.
Сунька наказав негайно гроші Зуселю повернути у будь-якій формі. Хоч підсунути назад, якщо взяв без дозволу. Сам він не сумнівався, що Гришко гроші поцупив.
Щоб заспокоїти хлопця, Сунька сказав, що проведе бесіду з Довидом щодо виховання. І запевнив, що доб’ється скасування непотрібних занять.
Назавтра прибіг Гришко і сказав, що Зусель кудись подався, гроші йому Гришко підсунути не встиг. Але коли Зусель повернеться — обов’язково непомітно віддасть.
Але тоді Зусель саме вперше зник і повернувся з Чернігова німий і остаточно дурнуватий. Малка голосила Остром, що зникли великі гроші.
Гришко в такій обстановці розгубився. За порадою Суньки він передав їх на тимчасове зберігання Суньці ж.
Я запитав:
— Де вони тепер?
Сунька сказав, що вони у нього в кишені.
Дістав згорнуті руркою папірці. Простягнув мені.
— Збирався віддати вам без пояснення. В останню хвилину, як-то кажуть.
Я засміявся.
— Ой, Сунько… Хтозна, яка хвилина — остання.
Гроші, звичайно, взяв — на майбутнє.
Попросив, уже коли закидав ногу — лізти в кузов попутки, навмисне, щоб бути спиною до Суньки:
— Якщо Лаєвська до вас навідається, вітання переказуй. Люблю я її.
Відчув шкурою крізь кітель і спідню сорочку, як мене обдало холодом від Суньки. Стрибнув назад на землю.
Сунька стояв блідий, як заморожений, схопився рукою за колесо. Немовби хотів зупинити машину, якби вона поїхала, а я не зліз до нього.
— Що, Сунько? Кажи зараз. Пізно буде потім.
Сунька бовкнув, і не з горла, а із самого живота:
— Поліна з батьком обговорювала, що у неї все готово, щоб із вас пшик зробити. Батько пошепки кричав, щоб його не вмішували, тому що він не поділяє. А вона наполягала. Сказала такими словами: «Мироне, тебе ніхто не питає, що ти поділяєш. А Цупкого ти розділиш зі мною. Уже розділив». Я не зрозумів усе до крапки. Але мені важливо знати, Михайле Івановичу. Лаєвська — шпигунка?
Я серйозно відповів, що треба з’ясувати.