З’явилися у повному складі Мирон, Сіма і Сунька. Сіли за стіл.
Діти — тут же.
Кажу:
— Ось ми всі зібралися на велику раду з приводу подальшої долі наших дітей — Григорія і Володимира. Вони залишилися сиротами, це відомо. І перше питання тобі, Самуїле. Ти визнаєш, що лякав їх дитячим будинком?
Сунька пробурмотів, що не лякав, а лише окреслив ситуацію на їхнє ж прохання.
Я звернувся до Гришка, щоб повторив слова Суньки про дитячий будинок.
Гришко мовчав.
— Щоб це питання закрити, я роблю висновок: ніякого дитячого будинку не може бути. Григорій та Володимир їдуть до мене на помешкання, щоб возз’єднатися зі своїм молодшим рідним братом Йосипом. У них буде в Чернігові упорядковане житло і всі умови для подальшого навчання і дорослішання. Моя дружина Люба на них чекає і вже любить, як своїх рідних дітей. У кого є питання? Григорію? — Гришко мовчав і скрипів зубами. — Володимире? — Вовка шморгав носом, але ні шмарок, ні сліз я не помітив. — Мироне Шаєвичу? — Файда хотів щось сказати, але не сказав. — Сімо? — Сіма тримала голову вниз очима, знизала плечима, але ясно прошепотіла згоду. — Самуїле?
Сунька підвівся, відсунув табурет, поправив ремінець на штанях і каже:
— Я за те, щоб усім стало добре. А це треба зважити. Я йду в радянську армію. Мої батьки залишаються самі. Їм хотілося б узяти до себе Гришу і Вову. До того ж комсомольська остерська організація повністю в курсі та розробила ряд заходів. Наприклад…
Я підійшов до Суньки, поклав руку на його плече, тепло сказав:
— Суню, ти комсомолець, а я комуніст. Твоя ініціатива гарна. І людей ти підняв на добру справу. Але ти неправий. Ти зараз думаєш про благо своїх батьків, яким хотілося б мати у спорожнілій після тебе хаті і дитячий сміх, ігри і таке інше. Але Остер — це Остер. А Чернігів — Чернігів. До того ж у мене права по совісті. Євсей Гутін — мій друг. І як я йому в очі подивлюсь, хоч би де він був, якщо я його дітей залишу без свого впливу?
Сунька почервонів до невпізнання.
— Ну, Самуїле, відповідай. — Я розумів, тут треба поставити крапку.
Сунька виразно мовив:
— Якщо в очі, я згоден. А так ні.
І вийшов надвір.
Гришко з Вовкою дивилися на мене. Мирон і Сіма теж.
Я сказав:
— У нас тут не суд. У нас збори. Тому голосуємо. Суня проти. Хто проти?
Проти не було. Того, хто утримався, теж. Гриша і Вовка теж проголосували «за».
Я оголосив збори вичерпаними і відправив хлопців надвір з умовою, щоб гуляли близько. Скоро їдемо.