Довид заглибився в землю і виявив згорток з газети. В газеті був ніж зі слідами засохлої коричневої маси. І патьоки по всьому лезу. Ніж кухонний. Великий.
Довид злякався, замаскував схованку, згорток затаїв у загорнутому піджаку. Піджак при поверненні в хату залишив у коридорі.
Розбудив Белку, весело попрощався і бігом додому.
Удома підземну знахідку з газети не звільнив, а сховав у свою чергу на городі. Теж у землі.
Із міркувань жаху він нічого в Євсея не питав. Маючи на увазі зберегти таємницю за будь-яких загроз. Одне мучило Довида — раптом Євсей полізе за ножем, між іншим, за службовою потребою або з якоїсь іншої потреби, не знайде, і може з’їхати з глузду через відповідальність. Але зізнатися, що ніж вилучений і перехований, Довид у собі можливості не знаходив. Збирався з дня на день.
У голові у нього склалося наступне.
Ніж принесла Лаєвська. Мабуть, зі слідами крові. Довид бачив кров як таку в усіх її станах і міг відрізнити. Тут для нього секрету не було. Секрет полягав у тому — для чого Поліна притягла криваве знаряддя до Євсея.
Довид вирішив, що Євсей утягнутий в щось страшне. Якби справа йшла про завдання по службі, Поліна б не тягала вночі всяку погань, і Євсей цю погань уночі, дуже напідпитку, не ховав би. Отже, ніж мав пряме відношення до особи Євсея, якщо Поліна таке влаштувала.
Незабаром містом поповзли достовірні чутки про вбивство Лілії Горобчик. Серед єврейської громадськості ходила думка, що це почалася різанина по одному у зв’язку із космополітами та іншими їм подібними.
Довид подумки приплюсував Горобчик до Євсея. На підставі ножа. Більш ні до чого. Вирушив до Поліни і поставив ультиматум, що піде до міліції і розповість про її візит з ножем.
Поліна здивувалася і запевнила, що справді заходила до Євсея. Але ніякого ножа йому не приносила. Що ж до ножа, то мало що може у Євсея зберігатися — він працює в органах і пов’язаний з різними елементами по службі. І не Довиду судити, для чого і навіщо.
Підозри Довида вмить розвіялися. Але до тих пір, як він побачив Євсея того ж вечора.
Зять узяв Довида за грудки, вивів на подвір’я і погрожував, що треба всім негайно зникати з лиця землі, оскільки він, Євсей, всіх підвів під монастир і тепер виходу немає ні в який бік.
Загальний вигляд Євсея не залишав надії ні на що.
Тривога Довида зростала з кожним днем.
Він потребував поради. Розповів Зуселю. Зусель вислухав, попросив ножа, отримав його в газеті з-під землі, і запевнив Довида, що ніякого ножа більш немає. І не було. Що Довиду наснився страшний сон. Що ж до Євсея і його панічних настроїв, то час покаже. І сказав: «Що в землі, того нема. А ти взяв, і воно стало. Сам винен».
А через скількись-то часу Євсей застрелився.
Я вислухав з увагою і поставив подальше питання:
— Ну і з чого ти взяв, що я тут до чогось? Мене в місті не було того дня. А ти дзвонив направо й наліво. Виводив мене на воду. Листи писати збирався. Із чого?
— То Лаєвська ж пояснила, що ти до всього.
Довид перевів очі з неба на мене і лагідно подивився в моє обличчя:
— Ось ти, Мишо, гарний був. І Євсей гарний був. Він тепер у землі. Тобто його немає. Того немає, гарного. Мені найболючіше, що він тепер там, — Довид показав у землю пальцем, — негарний лежить. Дуже негарний. А моя Белка гарного полюбила. За неї прикро. Ти її давно бачив? Я не виберуся. То одне, то друге.