Потім виштовхнула по літерах:
— 3-н-а-ю.
І так глибоко заснула, що ані трясіння мого не відчувала, ані гучних слів на її адресу.
Белка дала мені наводку.
Знову Лаєвська.
Але йти до Поліни ще не час.
Треба в Остер.
В Острі, в хаті Довида я застав Сіму Захарівну і Суньку.
Сіма щось варганила в грубці, Сунька читав уголос книжку — Вовка і Гришко слухали.
Для зав’язки я запитав з порога:
— Що читаємо, покоління?
Сунька озирнувся і чітко відповів:
— Гайдара читаємо. Чук і Гек. «Долю барабанщика» прочитали, «Тимур і його команда». Ще низку творів. На противагу мракобіссям, що Зусель їм у голови утовкмачував.
Я похвалив. Гарний письменник, до того ж військова людина, загинув на фронтах війни.
— Подобається, пацани? — Вовка і Гришко кинулися до мене, обійняли за живіт. Мукають — вітають, як телята.
Я узяв обох на кожну руку. Важкі. Ростуть.
Довид не здивувався моїй появі.
Сам він сильно схуд. А загалом зовнішній вигляд мав задовільний.
Каже:
— Ну, підемо до Малки на цвинтар? Зусель там.
— Навіщо відразу на цвинтар? Мені і з живими добре. Тим більш у вас чистота. Сіма старається?
Сіма повернулася з казанком у руках: