Мала Баба Яга й собі замовкла. Воронові слова змусили її замислитись. Та хоч круть, хоч верть, а видно, його правда.
Коли вони прилетіли додому, мала Баба Яга сказала:
— Таки твоя правда! Я мушу стати доброю чаклункою. Тільки цим дошкулю тітці Трам-Бам-Бах. Нехай з люті кусає собі лікті…
— Саме так воно й буде! — крякнув Абраксас. — Але віднині роби тільки добрі справи.
— О, це я можу! — запевнила мала Баба Яга.
Мала Баба Яга віднині вчилася чаклунства не по шість, а по сім годин щодня. До наступної Вальпургієвої ночі вона хотіла знати геть-чисто все, про що могли спитати її дорослі чарівниці. Наука йшла легко, адже Баба Яга була ще така молода. Незабаром вона вже пам’ятала всі найважливіші чаклунські штуки.
Часом вона літала трохи прогулятися. Після стількох годин пильної праці треба було розважитись. Хоч вона й мала нову мітлу, та іноді гуляла в лісі й пішки. Бо ж ходити пішки з власної охоти велика приємність!
Одного разу, коли вона з Абраксасом блукала лісом, їм зустрілись три бабусі. За плечима в кожної був кошик. Старенькі дивилися під ноги, мов чогось шукали.
— Чого ви тут шукаєте? — спитала мала Баба Яга.
— Сухої кори та ломаччя, — відповіла одна бабуся.
— Але нам не щастить, — зітхнула друга. — Ліс як виметений.
— І давно ви шукаєте? — спитала мала Баба Яга.
— З раннього ранку, — сказала третя бабуся. — Ми все шукаємо й шукаємо, та не назбирали разом утрьох навіть півкошика. Чим же його палити взимку піч?
Мала Баба Яга зазирнула в кошики: на дні лежало по кілька тоненьких гіллячок.
— Тепер я розумію, чого ви такі сумні, — закивала вона головою. — Але що за причина, чому ви нічого не знайшли?
— Це все вітер!
— Вітер? — здивувалася мала Баба Яга. — А до чого тут вітер?
— Бо він не хоче віяти, — сказала одна бабуся.
— А коли немає вітру, то жодна суха гіллячка не впаде додолу з дерева, — додала друга.
— А коли гілля не падає з дерев, то що збирати в кошик? — докинула третя.
— Та он воно що! — вигукнула мала Баба Яга.
Бабусі закивали головами. А одна сказала: