— От якби я вміла ворожити! Я наворожила б вітру, та я, на жаль, не чаклунка.
— Авжеж, — погодилась мала Баба Яга. — Ти не чаклунка.
Зажурені бабусі налаштувалися йти додому.
— Нема чого шукати, — мовили вони. — Поки не буде вітру, ми не назбираємо нічого. До побачення!
— До побачення! — промовила мала Баба Яга.
— Чи можна якось їм зарадити? — прошепотів Абраксас, коли бабусі трохи відійшли.
Мала Баба Яга пирснула:
— Я вже щось надумала! Міцніш тримайся, а то тебе знесе вітер.
Здійняти вітер малій Бабі Язі було заіграшки. Як крізь зуби свисне — то й зніметься буря, та ще й яка!
Мала Баба Яга свиснула — і враз закрутив вихор, гнучи додолу стовбури дерев. Він помчав над горою й загойдав дерева. Здоровенні гілляки, шматки кори полетіли додолу.
Бабусі заойкали, поприсідали зі страху, притримуючи руками спідниці. Ще мить — і їх підхопив би вихор. Але мала Баба Яга цього не хотіла.
— Годі! — вигукнула вона. — Вгамуйся!
І вітер одразу вщух. Бабусі злякано роззирнулись. У лісі було повно гілляччя, дрючків та сухої кори.
— От добре! — загукали вони, — Стільки хмизу враз! Його нам надовго стане!
Вони миттю вивершили свої кошики і, сяючи з радості, подалися додому.
Мала Баба Яга, всміхаючись, дивилася їм услід.
Навіть ворон Абраксас був задоволений, а таке траплялося не часто. Легенько дзьобнувши малу Бабу Ягу в плече, він сказав:
— Для початку непогано. Мені здається, у тебе є все, щоб стати справжньою доброю чаклункою.
Відтоді мала Баба Яга завжди дбала про те, щоб збирачки хмизу не верталися додому з порожніми кошиками. І всі були в гарному настрої, а знайомі бабусі, зустрівши в лісі малу Бабу Ягу, весело всміхалися й казали:
— Збирати в цьому році хмиз — це втіха! Є по що ходити!
Як же здивувалася одного разу мала Баба Яга, коли зустріла заплаканих бабусь із порожніми кошиками за плечима!
Адже вчора ввечері вона здійняла великий вітер, і в лісі було повно хмизу.