«Спати! — думала вона. — Мерщій спати!»
Вона подибала до своєї кімнатки і впала на ліжко.
— Хе! — обурився Абраксас. — Може, ти хоч скинеш закурений одяг?
Але мала Баба Яга вже голосно хропла.
Вона спала, як байбачок, аж до ранку. А коли прокинулась, Абраксас терпляче сидів на бильці ліжка.
— Виспалася? — спитав він.
— Трохи, — позіхнула мала Баба Яга.
— То, може, хоч тепер розкажеш мені про все, що сталося?
— Спочатку поснідаємо, — буркнула мала Баба Яга. — Не розповідати ж мені натщесерце?
Наївшись по саму зав’язку, мала Баба Яга відсунула тарілку й заходилася розповідати…
— Хоч і легковажно ти повелась, та щастя маєш, — зауважив Абраксас, коли вона скінчила. — Пам’ятай, що за рік ти повинна стати доброю чаклункою.
— Постараюся, — обіцяла мала Баба Яга. — Віднині я вчитимусь чаклувати не шість, а сім годин щодня. Крім цього, я зроблю ще дещо… щось дуже важливе…
— Що саме?
Мала Баба Яга скривилась, прибрала дуже сердитого вигляду. Тоді вимовила поволі, з притиском:
— Я по-мщу-ся!
— Кому?
— Тітці Трам-Бам-Бах! Вона, капосна, усьому виною! Це через неї в мене скалічені ноги і подрані черевики. Хто підбурив усіх чаклунок проти мене? Хто потяг мене до Найстаршої чаклунки? Вона! Мало їй було, що в мене забрали мітлу! Усього їй мало!
— Гаразд, — погодився Абраксас. — Вона підло повелася. Але мститися?!
— Я їй начаклую замість носа свинячий писок! — засичала мала Баба Яга. — І ослячі вуха! І телячі ноги! І цапину бороду! А на додачу коров’ячий хвіст!
— Коров’ячий хвіст і цапину бороду? — спокійно промовив ворон. — Невже ти гадаєш дошкулити цим старій Трам-Бам-Бах? Вона ж така сама чаклунка, як і ти, і простісінько зніме твої чари.
— Ти так гадаєш? — Мала Баба Яга зрозуміла, що ослячі вуха і телячі ноги не багато зарадять. — Добре! — сказала вона. — Тоді я придумаю щось хитріше! Щось таке, з чим тітка Трам-Бам-Бах не швидко впорається. Віриш мені?
— Припустимо, — погодився Абраксас. — Але здається мені, що коли ти заподієш їй щось лихе, то потім сама гірко жалкуватимеш.