— А ще, — засичали чаклунки-дощовиці, — її треба гарненько відшмагати!
— Лозинами! — заторохтіли гірські чаклунки.
— Ще й мітлами! — гукнула тітка Трам-Бам-Бах.
Мала Баба Яга похолола з жаху. Оце-то так!
Коли всі висловились, озвалася Найстарша:
— Якщо ви так вимагаєте їй кари… — почала вона.
— Вимагаємо! Вимагаємо! — залементували гуртом усі чаклунки, а найдужче тітка Трам-Бам-Бах.
— …Тоді раджу відібрати в неї мітлу! — крикнула Найстарша. — Нехай іде додому пішки! Живе вона далеко, і доведеться їй бігти три дні та три ночі, поки дістанеться до своєї хатки. Буде з неї й цього.
— Ні, цього мало! — закричала тітка Трам-Бам-Бах.
Але інші чаклунки погодились, що цього з малої цілком досить. Вони відібрали й пошпурили у вогонь її мітлу. А тоді зловтішно побажали їй щасливої дороги.
Яка ж то була довга і виснажлива дорога! Три дні й три ночі йшла мала Баба Яга до своєї хатки. Вранці четвертого дня з намуляними ногами і в подертих черевиках вона ступила на своє подвір’я.
— Нарешті повернулася! — зустрів її Абраксас.
Він сидів на димарі і стривожено виглядав господиню. Як побачив її, наче камінь зсунувся з його воронячої душі. Він розгорнув крила і полетів їй назустріч.
— Що ж оце ти робиш? — закрякав він. — Тиняєшся десь цілими днями, а я сиджу вдома і не знаю, що чинити. — Він переступив з ноги на ногу. — А який у тебе вигляд? Уся в пилюзі! І чому кульгаєш? Пішки йшла? А я ж думав, ти на мітлі. Хіба в тебе не було мітли?
— Була! — зітхнула мала Баба Яга.
— Як-то була? — здивувався ворон. — Що це означає?
— А те, що мітли більше нема!
— Мітли?..
— …більше нема! — повторила мала Баба Яга.
Абраксас раптом про все здогадався. Він схилив голову набік.
— Отже, тебе спіймали? Я ж так і знав. Було б дивно, якби тебе не спіймали! Що ж, по заслузі й шана.
Але малій Бабі Язі вже все було байдуже.