— Синдбад? — каже вона. — Правильно?
Я питаю, чи хоче вона придбати «Диво-чепуруху».
А Саманта питає:
— А якщо я куплю її, ти зателефонуєш мені завтра?
Наступного мого робочого вечора чоловік з Якіми каже:
— Зараз мене більше цікавить, як сталося, що ви отримуєте мільярди доларів фінансової допомоги з кишені наших платників податків, а ще й досі не вичухалися? Завжди у вас як не СНІД, то голод!
Інструкторка-наглядач стає поруч зі мною. Вона хитає головою і проводить пальцем по горлу.
І я закінчую дзвінок.
Коли я знову телефоную Саманті, вона каже:
— …і мені подобається, що ти зі Східної Індії. — Вона зізнається: — Це так збуджує. — Вона питає: — Чи ти пакистанець?
Я питаю, чи хоче вона купити п’яту «Диво-чепуруху».
А вона каже:
— Стривай, піду витягну в тата кредитку.
Наступного тижня у школі імені Томаса Джефферсона я підійшов до білявої дівчини з групи підтримки й сказав:
— Привіт. Ти Саманта Веллс?
А вона:
— А хто питає? — Це та дівчина, чий голос я чув по телефону. Та сама, в котрої вже майже дюжина «Диво-чепурух», але нема оцелота.
Я, вигаданий хлопець зі слоном, пропоную їй:
— Хочеш, якось сходимо куди-небудь?
А Саманта каже:
— Я вже маю декого. Він сюди не ходить. — Вона, у своєму светрику групи підтримки, зі своїм білявим хвостиком, що звисає на спину, нахиляється до мене і голосно шепоче: — Він індус. — Вона каже: — Ми пробуємо романтичні стосунки на відстані…
Я питаю: