З очей Саллі було помітно, що вона не виспалася, тож вона сховалася за тонованими окулярами, які підкреслили повноту вуст і виняткову жвавість носа. Коли вона заходила у двері на Даунінг-стріт, один з охоронців підштовхнув напарника; звісно, вони чули плітки про неї, але оце вперше вона з'явилася за білого дня. До того ж Мортіма Уркгарт була вдома. Вони зухвало їй усміхалися: як кортіло їм знайти якийсь привід, щоб обшукати цю жінку на наявність зброї!
Уркгарт був у своєму кабінеті. Кімната відрізнялася від тої, де вони були востаннє — де в темряві намацували собі шлях кінчиками пальців і язиків у далеких відблисках вуличних ліхтарів. Він і зараз сидів у своєму спеціальному фотелі, але цього разу асистентка відсунула для Саллі стілець з протилежного боку столу. Вона відчула, ніби віддалилася на мільйон миль від нього.
— Доброго дня, міс Квайн.
— Прем'єр-міністре,— скромно кивнула вона, поки асистентка виходила з кабінету.
Уркгарт трохи незграбно змахнув руками.
— Вибач... е-е-е... робочу формальність. Скажений день.
— Твоє опитування, Френсисе.
Саллі відкрила портфель і вийняла аркуш паперу, який підштовхнула через стіл. Уркгарту довелося потягнутися, щоб зловити документ. Якийсь час він вивчав папірець.
— Звісно, я знаю, я просив саме такі цифри. Але які реальні цифри, Саллі?
— Вони зараз у тебе в руках. Кумедно, правда? Тобі навіть не треба було змушувати мене махлювати і підтасовувати. На десять пунктів попереду, як ти й просив. Вітаю, твоя взяла.
Він часто заморгав, перетравлюючи сказане. На обличчі проступив усміх, наче на щоки набігло світанкове проміння. Уркгарт задоволено закивав, ніби так і знав.
— Зрештою я б могла зберегти свою невинність.
Він одірвав очі від паперу, наморщивши чоло. Вона на щось натякала, але хай йому грець, якщо він знає, про що йдеться. Цей набір цифр — одне опитування з тисяч? Вибіркова статистика, така як та, яку інстинктивно роблять державні відомства? Він вийняв яскравого носовичка і витер ніс — надміру ретельно. Він хотів святкувати тріумф, але Саллі, здається, хотіла завадити його ейфорії. І це, і те, що їх розділяв стіл, полегшить те, що він має зробити далі.
— Як ці нові клієнти, що я послав до тебе?
Вона здивовано звела брови: це здавалося несподіваним відхиленням од теми.
— Чудові. Справді чудові. Дякую.
— Це я маю дякувати тобі, Саллі. У майбутньому буде ще більше... клієнтів. Я й надалі допомагатиму.
Він знову глянув на цифри, а не на неї. Йому, мабуть, було незручно: він розстебнув ремінець від годинника і потер зап'ястя, послабив комір, начебто відчуваючи клаустрофобію. Клаустрофобію? Коли, окрім Саллі, у кімнаті більше нікого немає?
— Що таке, Френсисе? — вона вимовила його ім'я з більшим прононсом, ніж зазвичай,— менш привабливо, подумалося йому.
— Нам слід припинити зустрічатися.
— Чому?
— Забагато людей у курсі.