Перш ніж батько встиг ще щось сказати, з-за пагорба, розсікаючи повітря, з’явився наш слабенький «Клаксон». Почулося його гудіння на низькій металевій ноті. Авто наблизилося, і я побачила за кермом Емму, що підстрибувала на жорсткому шкіряному сидінні. Біля нас вона приглушила мотор.
— Де твій капелюшок, Берил? На такому сонці вся вкриєшся веснянками.
Я не розуміла, чому радощі від успіхів у Найробі так швидко згасли вдома, але того дня за вечерею батько був мовчазним і очужілим, а Еммі не подобався суп. Це був ріденький бульйон із палтусом, картоплею та маленькими кружальцями цибулі-порею.
— Рибу зіпсовано. Правда, Чарльзе?
Вона відсунула свою миску та підвищила голос, щоб покликати слугу Камото. Коли той з’явився у своєму білому халаті й маленькій червоній фесці, Емма наказала забрати все назад.
— І що ми їстимемо? Хліб із маслом?
Батько махнув збентеженому Камото, щоб вийшов.
— Облиш, Еммо.
— Невже зараз тобі не все одно, що я роблю? Сміх та й годі, — надто голосно вигукнула вона.
— Що відбувається? — нарешті я наважилась запитати.
У батька був змучений вигляд. Він знову попросив Камото, який намагався прибрати зі столу, залишити нас, і, коли хлопчина подякував і вислизнув, мені захотілося до нього приєднатись. Я не хотіла чути того, що вони збиралися мені сказати.
— Річ у тій клятій рупії, — нарешті сказав батько, болісно стискаючи руки. — Вчора, коли я лягав спати, у мене було п’ять тисяч, а сьогодні вже п’ятсот, під вісім відсотків. Цього разу мені не виборсатися.
— Він найнявся тренером у Кейптауні, — холодно промовила Емма. — Фермі кінець.
— Що?
Я відчула, що земля вислизає з-під ніг.
— Фермерство — це ризикова справа, Берил. І завжди таким було.
— А Кейптаун — не ризикована справа?
Я струснула головою, не в змозі збагнути, що відбувається.
— Там люблять коней. Я почну там нове життя, і можливо, зміни будуть на краще.
— На краще, — мляво повторила я.
Тієї ночі я, приголомшена, лежала у своїй кімнаті при тьмяному світлі. Тіні, зітхаючи, плазували моїм ліжком, на стовпчиках якого досі висіли разки намиста й торбинки з кістками тварин, що вже пересохли й стали схожими на пір’я. Зі мною коїлося щось подібне до запаморочення, коли я уявляла, як швидко може змінитися все моє життя. Наші стайні досі були повні коней, і справи йшли добре — у нас було вісімдесят чотири незрівнянних жеребців, які принесли батькові блискучу репутацію та чималі виграші. Вранці, після звичного дзвону в стайні, всі прокинуться, як і раніше. Млин молотиме, коні галопуватимуть, гулятимуть пасовиськом і шурхотітимуть сіном у своїх загородах — але насправді всього цього більше не існуватиме. Ми жили на фермі-привиді.
оли місяць піднявся над камфорними деревами біля моєї хатини, у відчинені вікна полилося світло, забарвило в жовте верхні краї полиць і шухляд. Я швидко надягла штани, кофту, взула мокасини та вийшла в суху прохолодну ніч. Як і щоразу в повню, на вершечку високого насипу, що край далекого лісу, відбувався нґома — танок дівчат і парубків народу кікуйю. Я подалася туди; Буллер біг слідом. Я дослухалася до таємничого шурхотіння й думала про батька.