«А там же є у мене брати, вона і їх умертвить».
Виходить та й каже:
— Велів Бог, щоб ти три роки самі старі дубки гризла.
От через три роки знов смерть іде до Бога.
— Пожди тут, я піду спитаю, — каже солдат.
Приходить до Бога.
— Прийшла, Боже, смерть, питає, що їй робити.
— Скажеш, щоб три роки мертвила людей середнього віку.
Він і роздумавсь:
«Авжеж, у мене там, може, племінники є».
Вийшов та й каже:
— Сказав Бог, щоб ти три роки гризла лише середні дубки.
— Спасибі, служивий, — та й пішла.
Ото через три роки знову смерть прийшла, та така худа.
— Спитай, служивий, що мені ще робити?
Він пішов.
— Прийшла, Боже, смерть, питає, що їй робити?
— Хай, — каже, — мертвить маленьких дітей.
Він і згадав, що у нього є онуки, виходить та й каже:
— Сказав Бог, щоб ти ще три роки гризла молоді дубки.
Подякувала смерть і пішла. Через три роки приходить, а солдат не угледів її, вона й проскочила сама до Бога. Як прийшла, то й поскаржилась, за що її Бог голодом карає.
— Це він тобі все брехав! Піди його самого ще раз умертви.