Покурив-покурив та так, не гасячи, у кишеню поклав, вона сама й загасла.
Дивиться — летить пара качок; він розшморгнув горбинку та:
— А в торбинку!
Так ті качки туди і загули. От приходить він у город, а в тому городі в багатого купця був дім такий, що у ньому ніхто не жив, бо там завелись чорти. Він до того купця:
— Що даси? Я, — каже, — можу вигнать чортів.
— Як виженеш, — відповідає купець, — я тебе до смерті догодую.
Ото нагодували його, напоїли, пішов він на ніч у той дім. Опівночі чує — щось стукотить-гримотить. Поміст лопнув, вилазить чорт.
Чого ти? — питає солдат.
— Я тебе з’їм!
Солдат торбинку розшморгнув та:
— А в торбинку!
Як крикне, так той чорт туди і загув. Зашморгнув його там солдат та вже бив-бив. Давай той чорт проситись:
— Пусти. Внукам, — каже, — і правнукам закажу сюди ходити.
Пустив його солдат.
От уранці повів він купця в дім, і стали там жить. А прийшлось тому солдатові вмирати, він наказує:
— Покладіть зі мною неодмінно оцю люльку і торбинку.
Ото поклали йому те все, поховали його. Приходить він на той світ. Дивиться — пекло, він і убравсь туди. Зараз кілочки забиває, амуніцію свою розвішує.
— Що, — питає, — горілка є?
— Є.
— Тютюн є?
— Є.
— Огонь є?