- Не міг дівчата, схоже не міг.
- Та ти ж був напівмертвий, коли ми тебе знайшли!
--Напівмертвий, означає живий. Але дякую за турботу. Дівчат, посидіть ще зі мною, бо щось так сумно, холодно, а тут таке гарне море і зорі он проглядають…
- Добре. А як тебе звуть?...
Ту ніч він провів з однією зі своїх рятівниць. Гарненька білошкіра блондиночка була чудовою компанією. Зайвих питань не задавала, у ліжку була майже профі, правда рано зранку розтовкала його зі словами «прокидайся, красунчику, мені вже на роботу пора».
Вийшовши з убогої кімнатки, та захлопнувши двері, від звично прогорнув до себе дівоче тіло, пройшовшись по його апетитним формам, поцілував, наговорив купу компліментів і пообіцяв знайти її ввечері. Дівчина розцвіла, посміхнулась і щезла зі швидкістю вітру – бо працювала в їдальні (коли вона це встигла розповісти, він би і при загрозі смертної кари не згадав). А він, скуйовдив волосся на голові, намагаючись привести сонний організм до хоч якоїсь концентрації, і раптом почув дзвін розбитого скла. Обернувшись на звук, Женя побачив як дрібнів друзки, виблискуючи у вранішньому сонці осипаються на землю, встиг відмітити якусь неправильність, але потім, майже мимоволі, підвів погляд і відчув себе так, наче йому дали під дих. Там, за пустою рамою стояла вона. І нехай її погляд блукав десь серед вранішньої блакиті неба, він відчув її біль. Шалений, крижаний, такий, наче їй загнали ножа в серце… Він не бажав цього… Точно не цього… Але що він зараз міг зробити?
Повільно опустивши очі, він повернувся спиною до неї і неспішною ходою почимчикував додому, а прийшовши, просто впав на ліжко і заснув.
Прокинувшись вже під вечір Женя не міг згадати подробиць минулих вечора і ночі, ранку. Що йому наснилось, а що було насправді? Бачив він Лізу, чи йому знов дурня наснилась? І чому йому так пусто всередині?
Вийшовши на пляж, він помітив, що, судячи з викинутих на пісок чорт зна де водоростям, буря --таки була. Принаймні це було насправді, а не ознаки алкогольного отруєння. А інше? Знову невдала спроба втопитись, знову очі з зірками? Схоже, потрібно кидати пити. Якщо вже плутаєш де реальність, а де сни, то це вже явний показник того, що пора зав’язувати.
Залишки дня хлопець насолоджувався якоюсь в’язкою душевною тишею (його не штормило, як попередні дні, і емоції були якісь наче приглушені, розгублені) і, наче заспокоївшимся внутрішнім світом. Може він таки був правий? Може то йому просто нудно було, з жиру бісився? От і придумав собі когось дивного і загадкового, а насправді нічого такого не було. Просто зустрів звичайну дівчину, ну трохи наївну, але то не рідкість… Майже. Так, розмірковуючи, Женя раптом помітив, що чимчикує зовсім не до кімнати вранішньої подруги, з якою домовився зустрітись (от спогади про гарний секс були кришталево ясними), а в протилежний бік. Він раптом відчув, що не хоче туди йти, але зупинитись не зміг себе примусити. Продовжував йти знайомою алеєю, і навіть не здивувався, коли з-за повороту неподалік вигулькнула пара. Високий темноволосий хлопець і вона. Він щось їй розповідав, явно бажаючи привернути увагу, а вона розсіяно слухала. Піднявши на мить очі, вона помітила Женю (він міг в цьому заприсягтись!), але байдуже ковзнула по ньому поглядом, як по пустому місцю, і відвернулась. ЇЇ супутник, обережно обійняв її - вона не протестувала. Женя зупинися в тіні і до болю стиснув кулаки, змушуючи себе принаймні не рухатись. Так, все правильно. Зараз - все правильно. В неї має бути багато залицяльників, вона не мала його чекати, бо він сам до неї не збирався приходити. Все правильно, логічно… І те, що йому постійно щось там вважається, то просто дурня, не більше.
Пара, дійшовши краю танцполу, призупинилась, а потім хлопець взяв Лізу за руку і повів у повільному танку, притискаючи до себе, а Женя розвернувся і пішов геть. Так і має бути. З нею має бути той, кому вона потрібна. Саме так вона тоді писала, що буде шукати свій вогник, якщо той, що зустріла, може лише вказати дорогу, але не зігріти. Добре, хоч не спалити… Принаймі один вираз з її листа він наглядно зрозумів зараз, після сплину року. Прийшовши до кімнати, хлопець неквапливо зібрав речі, склав все акуратною купкою і потім всю ніч курив на пляжі, вдивляючись у зорі (Лебідь, Кассіопея, Персей… Дивись як гарно… Така краса… «звучав в голові веселий голос…) чекаючи світанку та першого ліпшого автобусу.
Женя
2016р
-Добре, нехай не так. Але навіть якщо так, це нічого не змінює. Тобі не було за що просити вибачення. Ніколи. Ти дав мені лише те, що міг дати. Все що міг, з того, чого я сама бажала і шукала. І не твоя провина, що шукаючи зірку, я підійшла трохи заблизько до живого полум’я. Навпаки, я вдячна тобі. Дякуючи тобі я зрозуміла, що саме я шукаю і в чому помиляюсь. Навіть у 18-ть я зрозуміла, що ти повів себе шляхетно, не скориставшись ні моєю наївністю, ні тим, що по суті знаходилось в твоїй владі. А зараз, з урахуванням життєвого досвіду, я взагалі дивуюсь твоєму самоконтролю. Небагато чоловіків взмозі зупинитись, коли вже в повній бойовій готовності і перед ним роздягнена дівчина.- Ліза весело розсміялась.- Ти мені, так сказати, провів безкоштовний наглядний семінар з фізіології чоловіків.
- Знаєш, ти була така невинно-наївна, що й найостанніша сволота не змогла б з тобою зробити щось погане. Так, я був молодий і гарячий Казанова, але ж, наче не настільки безнадійний. А взагалі, не думав, що на це можна дивитись з такою точки зору.- Женя похитав головою.
- А з якої я мала дивитись?
- Я бачив, як ти на мене дивилась тоді зранку. Ти хотіла щоб я повернувся…
- Звичайно. Мені було 18-ть, і я закохалась по вуха.- посміхнулась жінка, стряхуючи блискучим волоссям.
- Ти мабуть будеш сміятись, але я теж.
- Ти? Не вірю. І тоді, і наступного року, ти все так же стрибав із ліжка в ліжко. Якось я собі не так уявляла закоханого чоловіка.
- Чоловіки вони різні… Я теж не вірив. Тільки розумів, що мені краще до тебе більше не наближатись, якщо я не хочу себе потім зневажати до кінця своїх днів.
- Чому?