- Да, це мабуть місцева традиція так дівчат спокушати!- вже відкрито сміялась Ліза.
- Ну тебе ж на таке не ловлять!
- Так я ж їм ще з десяток сузір’їв покажу, тому цей трюк зі мною просто втрачає сенс.
- Он як… Добре, мені ввечері покажи ту кляту Кассіопею, і ще що небуть, бо дістали гади!- роздратовано закотила очі Катя. - Ну то таке. Цим все не закінчилось. До речі, цілується хлопець дуже непогано. Так, чередуючи поцілунки і розумні розмови, (помітивши моє розчарування він схоже вирішив трохи реабілітуватись) ми дійшли до його «номеру». Да… Я була вражена в саме серце… Досить ржати як коняка, по очах бачу, що ти здогадувалась, хоч не розумію як. Ні, в нього не номер люкс в елітному пансіонаті (тут таке щастя нікому не світить, бо таких просто немає!), і навіть не півлюкс і навіть… Ой, та я нарешті зрозуміла, що в нас з тобою просто королівські умови! Кімната, їдальня, душ (якщо в перших рядах заскочиш, то навіть теплий), бібліотека… Там хлопці в такому живуть… Шалаш, от майже реальний шалаш, навіть критий соломою! Чого смієшся, це навіть не антураж, просто жах якийсь. Доцілуватись до того моменту коли треба або зупинятись, або далі чимось серйознішим розважатись, ми не встигли. Я, як побачила той курінь, сміялась так, що весь настрій збила.
- То ти до ранку так і сміялась?
- Майже. Він, зрозумівши що сексу не буде, образився, дістав десь з під поли каструлю з макаронами і почав вечеряти «поки інші не прийшли». І мене намагався пригостити! Та вилазь вже з під лавки і досить сміятись! Зараз Люда почне тапками з вікна другого поверху кидатись!
- Ой, не можу… Припини смішити, я вже ледве дихаю. Але ж хлопець і справді цікавий. Ну не пощастило з умовами проживання… - задихаючись від сміху, відповіла Ліза.
- Та що ти там цікавого могла розгледіти на пляжі, коли на хлопцеві лише плавки та окуляри!
- Все. В нього дуже непогана статура…- хитро та багатозначно закотила очі Ліза.
- Шо є то є, та і інтелектом не ображений, що є рідкістю в наші часи. Так і прийшлось розводити його на розумні теми до самого ранку. Самій йти чорті куди не було бажання, та і дорогу я не дуже розгледіла. Роздивишся там щось, коли тобі гланди полірують язиком. Але ж наявність розуму і непоганої фактури ще не привід віддатися хлопцю в дірявому курені!
- Та я ж і не пропоную.
- Це добре. Бо я б дуже здивувалась, якби ти мені таке запропонувала. Фух. А ти як погуляла? – подруга нарешті виговорилась і тепер прискіпливо оглянула Лізу. – щось ти тихенька.
- Нормально. Відсипатись буду на пляжі.
- Як завжди. До речі, там хлопці мають ще наші ковдри повернути.
- Які хлопці?
- А Бог його зна. Якісь, наче з нашого пансіонату. Слізно просили залишити, бо вони бажали спати на пляжі, а без ковдр холодно. Ти пішла, і я їх пожаліла.
-Катя! Але ж нам їх повертати! Як ти їх тепер шукати будеш? Та, навіть вони, як нас шукати будуть, щоб повернути?
- Ну я сказала третій корпус…
- А кімнату?
- Ой…
- Твою ж дивізію…
- Та вони так слізно просили і запевняли, що після сніданку занесуть. А мені було ліньки ще в кімнату повертатись з ковдрами, ти змилась з черговим залицяльником. А до мене цей коники підбивав...