- Тут була юна леді…- старий чоловік якось непевно вдивлявся в щезаючий прямо на очах туман у Жені за спиною, і хлопець про себе посміхнувся. Це ж треба, не лише йому ввижаються дівчата у вранішньому мареві, проте в цього дідугана хоч причина була виправдана. Після удару по голові все що хочеш може ввижатись…
Як з’ясувалось з досить плутаної розповіді, старого чоловіка банально пограбували, забравши навіть верхній теплий одяг. Він не міг згадати куди йшов і навіщо в таку годину, тож Женя не довго думаючи, викликав швидку і знявши власне пальто намагався зігріти постраждалого до приїзду медиків. Англійці звичайно на диво холодостійкі (про одну температуру комфорту в їх будинках, Андрій вже висловив багато «добрих слів», стираючи чергові теплі носки, та розтянуючи ворот у вязаного з овечої шесті світеру), але не втакому стані і віці.
Медики, які прибули, ретельно записали данні Жені, викликали поліцію. Ті ще довго та прискіпливо, хоч і підкреслено ввічливо, допитували молодого чоловіка, вже справляючи враження, що його самого прямо зараз заарештують за напад на дідугана. Проте ні, промаринувавши з пів дня, його таки відпустили, попросивши нікуди найближчим часом не їхати.
Андрій ще довгенько читав Жені нотації про те, що виклику швидкої старому цілком вистачило б, а так їх тепер ще й позапланово почали перевіряти на наявність дозволу на роботу, кількість проведеного часу в країні… Ні в них наче в порядку були документи, все ж таки не перший день тут. Більш менш облаштувались, оформили належним чином короткострокові дозволи на перебування в країні (довгострокові ще спробуй зароби), але гарного настрою такі перевірки не додавали.
А через пару місяців Женя отримав листа з запрошенням на чай до такого собі сера Джона, з визначенням дня та точного часу для візиту. Було навіть відзначено форма одягу – костюм. Покрутивши в руках конверта, Женя довго не міг второпати чий це прикол, доки не згадав, що, наче так, звали того постраждалого дідугана.
За вказаною на конверті адресою, стояв немаленький будинок в вікторіанському стилі. Небагатомовний чоловік, який судячи з уніформи був дворецьким, провів його до вітальні, де чекав за столом знайомий дідусь. Перш ніж Женя, доволі сильно вражений такою офіціозністю, встиг привітатись, назустріч йому вискочив золотистий ретривер, і, не зупинившись ні на мить, з розгону поклав передні лапи йому ледве чи не на плечі і радісно лизнув у носа.
-І я радий знайомству, - розсміявся Женя, ледве втримавшись на ногах і приязно потріпавши пса по шиї. Цей дружелюбний чотирилапий звір добряче розрядив доволі протокольну зустріч і просто підняв настрій. Собака був здоровенний, красивий, доглянутий, і явно цілком вдоволений власним життям. А ще розбалуваний, проте подібне було в Великобританії не рідкістю. Ставлення до тварин тут було напрочуд гарне. Часом навіть гарніше ніж до людей. І, відповідно, тварини тут були, м’яко кажучи, нелякані. Білка в парку, що стрибає тобі на плечі, вимагаючи горіхів, чи синиця, яка не сумніваючись сяде на простягнуту долоню з насінням – то були звичне явище для Лондона, але спочатку невимовно дивувало іноземців, принаймні вихідців з Росії, якими були Женя і Андрій.
- Це він так вас дякує за мій порятунок – промовив старий британець, з ніжністю проводжаючи поглядом собаку, який майже умивши гостя язиком, з почуттям власної гідності повернувся, схоже до свого улюбленого місця, біля каміну і, схиливши на бік розумну морду, наче посміхався господарю.
Сер Джон, пригощаючи гостя вишуканим чаєм, до якого було подану свіжу випічку, почав розмову з дяки за порятунок, потім якось невимушено повів розмову про погоду (це ж треба так віртуозно змінити тему, що Женя і сам не помітив, як почав порівнювати Лондонські та Пітерські тумани!), ранню весну. Та Женя, вже більш-менш знайомий з цікавою манерою англійців доволі довго розмовляти ні про що, ввічливо підтримував бесіду, все більше зацікавлюючись до чого саме підведе розмову цей старомодний джентльмен. Щось він явно збирався сказати, але чи скаже?
Взагалі-то, його друг, Андрій жорстко висміяв бажання Жені іти на цю зустріч. Нащо міг запросити чванливий корінний житель туманного Альбіону іноземця-посудомийника, нехай і рятівника в скрутну годину? Лише розважити себе спостереженням за дикуном зі східної Європи. Ну може сказати ввічливе дякую, для порядку. Можливо і так, але Жені було дуже цікаво. За весь час що він провів в Об’єднаному королівстві, він поки що так і не зміг до путя зрозуміти її жителів. Вони були невимовно ввічливі і невимовно холодні, розмовляли дуже часто ні про що, але при цьому одне одного розуміли, могли кинутись на допомогу в скрутній ситуації, а наступного ранку навіть не привітатись. Женя нерідко, коли була його зміна як офіціанта, чув розмови бізнесменів за діловим обідом, але ловив себе на тому, що попри цілком пристойне володіння англійською, чомусь, майже не розуміє про що ті ведуть мову. Так, наче вони розмовляють якимось шифром. Тож, він був радий можливості познайомитись з представником цієї загадкової нації поближче. Ну і що, що то дивакуватий старий, але ж він скоріш за все дуже ерудований, розумний. Представники старшого покоління завжди зачаровували Женю величезним багажем цікавого життєвого досвіду, а тут ще й іноземне старше покоління! Це ж зовсім інша ментальність, умови формування особистості, інший погляд на все, починаючи від історії і закінчуючи, елементарно, традиціями спілкування! А ще сер Джон схоже представник аристократії. Жені завжди було цікаво спілкуватись з такими людьми. В себе на батьківщині знайти представника справжньої аристократії було дуже важко, занадто вже ретельно займались її винищенням браві будівники «світлого майбутнього». А тут такий шанс.
Поступово розмова перейшла до хобі англійця – саду. Сер Джон явно пишався своїми рослинами, тому не дивно, що через деякий час, джентльмен з невимовно рівною спиною ввічливо провів Женю до об’єкту свого захоплення. Довго показував яблуні, виноград, жасмин, троянди, потім показав техніку, яка в нього є для догляду за рослинами. Ввічливо-стримано оглянувши рослини, Женя, між тим щиро зацікавився технікою, бо то був його «коник». А тут було і відверте ретро, і деякі новинки. Женя, так захопився розглядом та предметом бесіди, що навіть дозволив собі порекомендувати господарю взяти до уваги одне технічне вдосконалення для обприскування дерев. Той факт, що Женя на той момент наче б то до даної сфери не мав жодного відношення, жодним чином не заважав йому цікавитись своїм хобі – автомобілями та іншими технічними досягненнями сучасності, та відвідувати всі можливі заходи за даною тематикою. Сивоволосий англієць, якось з цікавістю на нього подивився, а хвилин через десять загальних розмов задав питання.
- Молодий чоловіче, а як ви дивитесь на пропозицію стати моїм помічником?
- В роботі по саду? Було б цікаво, але ж я нічого не тямлю у рослинах.- знизав плечима Женя, паралельно, майже на автоматі, розглядаючи і налаштовуючи черговий невеличкий механічний агрегат, по автоматичному поливу квітів. На даний момент Женя працював на такій роботі, що нижче падати просто нікуди, і скоріш за все садівник за тиждень в такому будинку, заробляє втричі більше, аніж зараз нещасний емігрант за місяць.
- Не зовсім по саду.- посміхнувся сер Джон. – В мене є невеличкий бізнес, що займається технічними новинками, і я вважаю за можливе запропонувати вам роботу помічника мого інженеру. Вас це цікавить?
-Звичайно цікавить. Але в мене є лише диплом моєї країни, не підтверджений в Великобританії. – здивувався Женя. Підтвердження освіти було доволі довгим то затратним процесом і Женя не бачив сенсу займатись ним зараз, не маючи жодних перспектив. Та і коштів на це зайвих не було.
-О, то в вас є диплом інженера?
-Так… Але ж він не має чинності тут.
-А в мене не спеціалізоване підприємство, а швидше клуб по інтересам, тому я саме шукаю людей для яких подібний напрямок діяльності, то швидше поклик душі, а не фах. – терпляче, як маленькому, пояснив сер Джон.
- А… ну то добре. Так, цікава пропозиція. Я на таку пропозицію дуже уважно дивлюсь і чекаю подробиць. Якщо можна.- не знайшовся, як на це реагувати Женя. Чи то сміятись з гарного жарту, чи радіти цікавій можливості.
«Клуб по інтересам» виявився невеличкою фірмою з космічним, по міркам Жені, грошовим оборотом. Початкова заробітна плата, яку запропонував сер Джон була не просто пристойною, а напрочуд пристойною. Дивакуватий старий, який скромно одягався і дуже чемно поводився, обожнював піші прогулянки та власноруч копався у себе в саду, виявився лордом з дуже пристойним статком, для якого вказана фірма і справді була радше розвагою, проте розвагою, на яку він легко тратив цілком пристойні гроші.
Перші кілька місяців Женя був просто тінню Едді, головного інженера, який носився з кресленнями вдосконалень існуючих технічних агрегатів, та обдумував ще кілька нових. При цьому, що невимовно дивувала Женю, так це те, що варто було Едді вийти на обід, чи ввечері до пабу, як він миттєво «забував» про свою роботу і міг годинами розповідати про види морських молюсків та особливості рибної ловлі. Всі спроби Жені скерувати русло розмови у напрямку справ чи ідей, що вони пів години тому обговорювали, наштовхувались на глуху стіну чи то ігнорування, чи то нерозуміння. Пройшло досить багато часу, поки Женя зміг прийняти той факт, що англійці і справді, вважають за непристойне мішати справи та відпочинок. Нова, отримана якимось дивом, робота сприяла як професійному росту так і нострифікації отриманого на батьківщині диплому. Це ж треба!
Андрія з часом теж взяли до колективу любителів садівництва та техніки сера Джона. Андрія, з його освітою лісника! Проте, як не дивно, але саме ця освіта та щире захоплення власною справою йому і знадобилась. Друг, що нерідко заходив до Жені подивитись як вони знущаються з «піддослідних рослин», раз за разом вносив гарні ідеї, що відносились не до технічної сторони справи, а до адаптації можливостей техніки до вимог різних рослин. Тож, кілька разів випадково почувши подібні страждання рослинолюба, сер Джон просто взяв Андрія до штату, як чудового інженера експериментального ландшафтного дизайну. Обличчя Андрія, коли він зрозумів що йому запропонували, аби він не просто плутався під ногами, а приносив користь, можна було фотографувати та залишати нащадкам, щоб лякати неслухняних дітей!