- Та ну тебе. Ти сама така, просто не бажаєш це приймати.- відмахнулась Ліза.
- Все я бажаю! Чесно копаюсь разом з тобою, намагаючись відкопати власну інтуїцію, наявність якої ти мені доводиш. Та щось не допомагає!
- Так ти ж однією рукою розкопуєш, а двома ногами на ній стоїш, аби нещасна інтуїція точно не рипалась!- розсміялась Ліза. – Катя ти маєш неабиякі таланти, але чомусь всім своїм духовним, душевним поривам вважаєш за потрібне швидко обрізати крила раціональними доводами та критикою. Візьми хоч свої вірші! Допоки я їх в тебе заледве чи не зубами вирвала, щоб почитати, ти ж їх ховала як страшну таємницю! І не просто ховала, а щиро і переконливо розповідала, що ти повна нездара і жодної рими підібрати не можеш. А вірші-то твої гарні, напрочуд гарні. Он студентська газета їх «з руками ногами забрала» і ще просили приносити. І це тільки вірші!
- Мені просто здавалось вони не варті уваги…- трохи знітилась Катя.
- Так і я про те. Ти чомусь, все найкраще, що в тобі є, вважаєш не плюсами, а ледве чи не вадами. Чому?
- Не знаю. І не так вже все погано.
- Як подивитись… А ще, ти не така вже меркантильна, як намагаєшся показати, але першим доводом при обговоренні хлопців чомусь кажеш про забезпеченість, про гроші. Але я точно знаю, ти теж шукаєш кохання. І тобі теж потрібна саме рідна душа, а не гаманець, приправлений ерудицією. Але ти так гарно іноді маскуєшся під корисливе стерво, що починаєш вже сама в це вірити.
- Гаманець приправлений ерудицією?! Ну ти даєш. - не втримавшись розсміялась Катя. - От звідки ти це все знаєш? Звідки це все береш? – вкотре спитала вона подругу. Подібні розмови в них були не вперше. Ліза і справді була настільки впевнена в Каті в її талантах, душевних якостях, відкопуючи іноді таке, про що і сама Катя не здогадувалась, що це регулярно дивувало.
- Тож це видно. Варто зазирнули в очі. Це на поверхні!
- Угу, прям так на поверхні. Тільки я чомусь, за 23 роки вивчення цієї «поверхні», нічого такого не бачила.
- Ти просто не туди дивилась – розсміялась Ліза.
Катя закотила очі, визнаючи, що даний аргумент у Лізи самий бронебійний. Бо подруга і справді мала здатність дивитись по іншому на речі, людей, події, оточуючий світ. І не просто дивитись, а і наче змінювати їх, і це більше за все вражало. Катя іноді навіть розглядаючи саму себе в дзеркало (якщо поряд стояла Ліза), ловила себе на тому, що і претензій до власної зовнішності в неї в такі моменти менше (те, що вона їх не озвучує всім підряд не означає, що їх взагалі немає), і бажання змінитись не настільки нестерпне. Але Ліза була поряд далеко не завжди, тож давнє Катине бажання втекти від власної сім’ї, життя, зовнішності (і чому тіло не можна змінити як сукню?) нікуди не зникало, хіба що іноді було не таким нестерпним. Тож, попри всі душевні розмови Лізи, Катя зціпивши зуби прямувала в першу чергу до своєї мети, намагаючись не відволікатись на несуттєві хоч і цікаві дрібниці.
Глава 7
Женя
2016
Женя вдивлявся в вечірній Київ, відчуваючи як на нього накочує дивне, але знайоме, вже колись пережите відчуття, що терміново треба кудись іти, когось шукати. Він раптом згадав, як так само сидів у ліжку на мансарді в Лондоні, десять років тому. Прокинувшись посеред ночі від дивного відчуття, що його хтось гукає, він спочатку спантеличено вертів головою та прислухався, але окрім сопіння Андрія на сусідньому ліжку нічого не чув. Та попри наявну і недвозначну тишу, як в квартирі так і за вікном, душу тягло і настирливо кудись тягло. Невимовна туга, накочуючи хвилею, навіювала яскраві (наче і не пройшло п’яти років) спогади про морський берег, зорі, дівочий силует, що танцюючою ходою зникав вздовж смуги прибою. З якого дива вона згадалась? Наснилась чи що?
В ті часи Женя з Андрієм з якраз винаймали на околиці Лондона кімнату, хоч вона більше була схожа на шпаківню з невеличким вікном. Ціна на оренду житла в столиці Великої Британії були, ну дуже дорогими, а їх заробіток був не дуже стабільним і все частіше Женя задавався питанням, що він тут взагалі робить? Від чого він власне тікає, чого шукає? Але дуже довго розмірковувати над цим питанням як часу так і бажання не було. Робота, гулянки з друзями, дівчатами, і знову робота… Та і рідкі поїздки додому швиденько відбивали бажання повертатись – візит з цивілізованої крани до реалій Росії був, як холодний душ. Контраст, як у спілкуванні людей, так і у відношенні до всього, що тебе оточує був настільки разючий, що викликали бажання ще з аеропорту хапати валізи та летіти до Англії. А ще йому вже, наче рідше, снились бірюзові очі, все частіше сон, то була просто темрява, що розділяє вечір та ранок.
Покрутившись у ліжку, і зрозумівши, що сон геть пропав, Женя тихцем зібрався, щоб не розбудити друга, та вийшов на вулицю, яка була безлюдна і вся в густому тумані, наче ілюстрація до якоїсь казки. Туман, наче жива істота, гуляв містом, заволодів ним, встановлюючи свої правила та закони. Сусідні будинки було ледь видно. Та що там сусідні! Той, з якого він вийшов, просто розтанув за спиною, варто Жені було пройти кілька кроків. Дивні примхливі образи з’являлись і щезали, танцювали перед очима, чи то глузуючи з раннього перехожого чи то заманюючи кудись.
Женя довго бездумно гуляв містом, час від часу до болю в очах вдивляючись в блакитну димку, в якій йому, то тут то там вважався до болю знайомий стрункий дівочий силует, що наче манив, гукав… Примарна дівчина, примарне бажання… Синій туман поступово перетворився на молочно білий з золотинкою від світанкового сонця, а він все йшов і йшов. Знав, що йому ввижається та легка фігура, але навіть заради того, щоб побачити навіть такий міраж, не зупинявся. Ноги, попри розуміння абсурдності надії, несли кудись дурну голову… Так і блукав містом як привид, поки на одному з узбіч не натрапив на літнього джентльмена, що сидів просто на землі і якось розгублено озирався. Чоловік не був схожим ні на жебрака, ні на маразматика, щось у його погляді було таким сповненим внутрішньої гідності і одночасно невимовно ображено-дитячім, що Женя вирішив запропонувати допомогу. І туман, який зводив з розуму весь цей час, раптом наче заспокоївся, перестав шепотіти і кудись манити…
-Добрий ранок?- привітався Женя, присідаючи біля чоловіка і відмічаючи, що в того закривавлена голова і явна дезорієнтація. Медиком він не був, але ї його скромних знань було достатньо, щоб зрозуміти - тут явно потрібна допомога і бажано професійна медична.
- А де юна леді?
- Юна леді?