- О, придумав, наступного разу загадаю заказ на проведення весілля!- розсміявся хлопець, приймаючись знову до роботи. В зал зайшла чергова компанія молоді.
- Сашко, ми ж не того формату заклад!- розсміялась Єлиця.
- І що? То ж дрібниці!
Катя
2001р
- Так, і чим ми зайдемось сьогодні ввечері? – роздумливо потягнула Катя на шляху з моря до корпусу.
- Ну, для початку проведемо розвідку боєм – пройдемось і подивимось що тут є.- посміхнулась Ліза.
- Зараз?
- Ні, одразу після вечері.- подруги зайшли до «ногомийнику» (декілька кранів з непитною водою, що були влаштовані на вулиці біля туалетів) і щебетали, змиваючи пісок, що залишився на ногах після пляжу.
- Добре. Куди підемо?
- Для початку пройдемось узбережжям. Там бачила якась цікава будівля над водою.
- Мабуть кафешка, і точно не дешева.- зітхнула Катя. Попри краще матеріальне забезпечення ніж у Лізи, вона чомусь сильніше відчувала нестачу коштів на бажані речі та розваги. Можливо тому, що бачила різницю між якісними речами і дешевими, між сервісом і його не дуже вдалою імітацією. Попри всі сварки з сім’єю, Катя кожного року відправлялась на сімейний відпочинок на море в нормальний пансіонат. Так от порівняння з тим відпочинком і цим -- було відчутним. Щоправда «Наука» брала не якістю обслуговування, а свободою, цілковитою, живою, безмежною При наявності такого, цілком можна було пробачити і чай з присмаком солі і умови близькі до дикунських.
- Шкода, але подивитись можна.- Дівчата вже дійшли до кімнати і переодягались. Ліза скинувши купальника вдягла білизну, шорти і майку, Катя – білий вишитий сарафан.
- Можна. – Катя критично оглянула себе в дзеркало і, залишившись цілком вдоволеною побаченим, повернулась до подруги. – знаєш, Ліза, в мене іноді відчуття, що ти щось цілеспрямовано шукаєш.
- Звичайно, як і всі – пригод.- кивнула подруга, скинувши бейсболку та збираючи довге волосся у хвіст.
- Ну пригоди то таке, це добро ми точно знайдемо. Я про хлопців.
- Ну звичайно шукаю – кохання. Як і ти.
- Ти так кажеш, наче його ще не знаходила.
- Мабуть ні…
- Як так? Ти ж казала в тебе був хлопець у школі. – здивовано зупинилась Катя в дверях, через що на неї ледь не налетіла Ліза.
- Був. Не роби такий переляканий вигляд. Олесь гарний хлопець, але по перше ми розлучились і, судячи з того, що боліло мені не дуже і ми зберегли гарні відносини, це було більше схоже на дружбу.
- Ой не певна, що він так думав…- покачала головою Катя.