- Не знаю що він думав, але розумієш, я не певна, що то було кохання. Я не певна, що коли ти себе раз за разом питаєш, чи це кохання, чи просто радість від приємного спілкування, це і є кохання.
- А в тебе було саме так?- Катя здивовано подивилась на подругу. От наче вже більш менш зрозуміла це дивне дівча, а вона знову все ставить догори дригом! До сьогодні Катя думала що Ліза така стримана з хлопцями через нещасне шкільне кохання (вона ж про того хлопці розповідала не раз), а виявляється це не зовсім так.
- Так. Мені подобався Олесь, але він був для мене спасінням від оточуючої дійсності, і я не певна, що почуття до нього то було кохання, а не щира дяка.
- От ти чудна.
- Яка є.
- Бідний хлопець. Він до неї з усім серцем, а вона брила льодяна.- розсміялась нарешті Катя, впоравшись з подивом.
- Ой, знайшлась тут біла та пухнаста.
- Ну може не дуже біла, але точно пухнаста! Дивись яке в мене м’яке та біляве волосся!
- Ага, от тільки по своїм залицяльникам ти, заледве не ногами ходиш, хоч і прикриваєш це все дипломатичними солодкими казками.
- Нічого подібного! – майже розсердилась Катя, згадавши, як часто по її самовпевненості намагались пройтись ті самі представники протилежної статі. Та за таке, варто було навчитись «нападати» першою!
- Ага. А хто хлопців на автостанції розкрутив на морозиво, варто було їм на тебе один раз глянути, а потім елегантно відправити під три чорти?
- Тю, так я ж їх не примушувала, купляти морозиво.
- Ти пообіцяла за це їм свій номер телефону, а натомість дала номер Сашка з третього поверху.
- Ну помилилась трошки, з ким не буває.
- Трішки - на всі цифри. Я тебе прошу, то їм розкажеш, якщо ще раз колись побачиш.- відверто веселилась Ліза.
- Ой, переживуть. Не я перша, не я остання.- відмахнулась Катя. - Ти краще скажи, що саме ти шукаєш? Яким має бути хлопець твоєї мрії?
- Не знаю. Якби знала, шукала б цілеспрямовано, одразу з портретом і вказівкою параметрів- розсміялась Ліза.
- Угу, так і бачу тебе з лінійкою прискіпливо заміряючою ріст хлопця, довжину пальців чи ще чого, і безапеляційно виносячу вердикт – «не той відтінок очей, і не вистачає трьох сантиметрів…. росту». – добавила після багатозначної паузи і розсміялась вже Катя. – Ні, то точно не твоє. Але ж справді, хоч трохи конкретніше можеш сформулювати яким він має бути? Високим? Гарним? Заможним? Білявим чи чорнявим? Техніком чи гуманітарієм? Романтиком чи практиком?
- Без різниці.
- Це як?
- Це не важливо. А зовнішність так взагалі не має значення. От нащо мені красунчик?
- Ти прямо, як моя мати. Та теж завжди каже, що «чоловік має бути трохи кращим за горилу, головне щоб гроші додому приносив».- розсміялась Катя.