— Мух і комарів теж не видно, — зауважила панна Пшилєппа. — А от павуки, мабуть, є, я ж їх страх як боюся…
— Були, — потвердив Кацпер. — Ще минулого тижня як ішла передача з життя мух, то вони весь екран у телевізорі заснували, але я їх усіх до одної прогнав.
— У вас хтось працює зараз? — поцікавився центрофорвард.
— Ніхто не працює. Хіба я не знаю, що штатних місць немає?
— Ну, але хтось же у вас тут усе поробив?
— За добре слово та сякий-такий харч.
— Хіпі?
— Не знаю. Мені однаково, як кого зовуть, аби порядні були. Запитайте в них самі.
— А вони ще тут? Де?
— Десь тут, — лісник обвів рукою широке коло. — Домовлялися, що прийдуть увечері на вогнище.
— Пліток не минути, — занепокоїлась Марієтта і зазирнула всередину лівої рукавички, в мізинному пальці якої носила відрізаний напам’ять кучерик з чуприни Радохи.
— Ні, це не такі, щоб язиками плескати, — заспокоїв їх лісник і пішов робити свої справи.
Ще якийсь час гості лісової сторожи грілися на сонечку, лежачи із заплющеними очима, а потім співачка тихенько замугикала:
— В даний момент просто шалено, — мовив спортсмен.
— Лишимось тут до четверга — п’ять днів.
— П’ять-нуль на нашу користь.
— Щоб я мікрофон ковтнула! — поклялася зірка.
— Щоб мене підкували! — присягнувся король спорту й додав від себе: — По лінії відпочинку в даний момент тут добре. А коли стане нудно, я свій автомобіль так переобладнаю, що на наше повернення збіжиться все місто. А кілька чоловік оглухне.
— Поставиш динаміки?
— Ні. Зніму глушник, трубу вкорочу і видам їм такі децибели! Здорово буде, еге ж?
— Авжеж, Ясю. Зараз теж здорово, тільки павуки ось. Подивись, Радосю. Він його з’їсть.
Ясь подивився у вказаному напрямку і побачив великого хрестовика, який вилазив із схованки і наближався до метелика, заплутаного в тенетах.