— Сьогодні ввечері вас по телевізору мають показувати. Казали, що в око влізе Пшилєппа.
— Вокаліз Пшилєппа, — усміхнулася зірка й додала: — Вітаю вас, пані Видерко, і пояснюю…
— Видеркова, — поправила дружина лісника Видерка.
— І пояснюю, — повторила улюблениця публіки, — що, оскільки в дійсності перебуваю зараз інкогніто в лісовій сторожці «Перепалці», по телевізору мене показуватимуть у запису на відеомагнітофон, тобто із стрічки…
Гості розмістилися в двох кімнатках на другому поверсі: Ясь із вікном на схід, щоб світло дня будило його на ранкову зарядку, а Марієтта — з балкончиком, що виходив на захід, де росла ліщина й у сутінках виспівували соловейки.
Лісник вернувся з греблі, коли обоє новоприбулих уже перевдяглися в пляжні костюми і розташувались у садку на лежаках. Глянувши на них, Видерко занепокоївся:
— В аварію попали по дорозі, чи що?
— Виробничі травми, — відповіли хором.
— Що ж це у вас за робота така? Таж ви наче в молотарці побували обоє.
— На литці мені сліди залишили захисники гбурволінського «Світанку». По лівому коліну мене вгатив лівий півзахисник з «Голосу Бубжі»… А гулю на лобі мені набили вдячні болільники «Хемору», коли підкидали в низькій брамі стадіону…
— Мої синці з’явились після того, як на мені шматували вбрання на згадку, — сказала Марієтта, погладжуючи свої довгі рукавички, і зашарілася, скромно опустивши очі.— А набряк на плечі від коробки цукерок, яку кинули з ложі для поважних гостей.
— Проти вас, пане Видерко, теж хтось грубо зіграв, — зауважив Радоха.
— Авжеж, — лісник підняв угору опухлий палець. — У дуплі дуба, який росте при в’їзді на греблю, оси звили гнізда, і одна із них мене вжалила.
— А ви б її за крило і щигля в черевце.
— Чого б це я мав комаху кривдити?
— Я б лупонув.
— Значить пасічника з вас не вийде. Адже жалять якраз найкорисніші.
— Може, медку? З молочком? — запропонувала лісничиха. — Свіже молочко від усього помагає, мої дітки, — співчутливо примовляла вона, наливаючи білу густу рідину в череп’яні сувенірні кухлі.
— Тут вам нічого не загрожує,— запевнив лісник. — Засувки я опустив, греблю залило водою, і сюди ніхто не добереться. Відпочивайте, набирайтеся сил.
Гості пили молоко, охолоджене в компресорному холодильнику з автоматичним регулюванням температури, сонечко пригрівало, наче кварцова лампа, вітерець від води освіжав, як вентилятор, ліс довкола приємно шелестів і виспівував сотнями пташиних голосів, немов на святковому концерті.
— У вас тут наче в раю, — мовив Радоха, висмоктуючи мед із сотів. — У сто разів краще, ніж на тренувальній базі. Якби ще очистити від водоростей куточок озера, щоб можна було поплавати…
— Очищений, — сказав Видерко. — І мишей, які минулого разу з’їли дамську перуку, всіх до одної винищено.