Карпенко-Карий Іван Карпович - Сава Чалий стр 5.

Ті ж і Жезніцький.

Яворський, пані Ка­чинська з доч­кою (во­ни кла­ня­ються) По­тоцький си­дить, ледь кив­нув­ши го­ло­вою. Ка­чинська де­р­жить мо­ло­деньку доч­ку за ру­ку.

Ті ж, без Яворсько­го, Ка­чинської і Касі, а потім Жезніцький і гай­дук.

Потоцький. Ха-ха! Се­ред та­ких тяж­ких обс­та­вин для роз­ва­ги при­ят­на комбінація! По­тап! Після шлю­бу зак­ли­кать Яворсько­го до ме­не - я йо­го не пус­тю до Ка­чинської, бу­де з неї п'ять ти­сяч зло­тих! Ха-ха!

Входить гай­дук з лис­том, за ним Жезніцький.

Гайдук (по­дає лист). Від хо­рун­жо­го па­на Ре­ви лист.

Жезніцький (по­ти­рає ру­ки). А при ньому ско­ва­но­го гай­да­ма­ку при­ве­ли.

Потоцький (чи­тає). "Вчо­ра біля Оче­рет­но­го я нас­ко­чив на гай­да­мацькую ва­та­гу, роз­пу­див хлопців, по­ру­бав, а ва­та­ж­ка Са­ву Чалого на суд яс­но­вельмож­но­го па­на по­си­лаю!" (Го­во­рить.) Зно­ву Са­ва! Четвертий Са­ва! Под­ле ім'я, ко­ли йо­го по­чуєш або вго­лос ви­мо­виш, то мов га­дю­ка в па­зусі во­ру­шиться й си­чить. (Чи­тає.) "Те­пер око­ли­ця вся на­ша від стра­ху спо­чи­не, бо цей хар­циз Са­ва так наст­ра­щав усіх, що рідко хто не схоп­люється в сні і не кри­чить це под­ле ім'я! Усі з'їжджа­лись до ме­не, ко­ли по­чу­ли, що гай­да­ма­ка Са­ва Ча­лий у ме­не в ру­ках. Вже вся шля­хетська око­ли­ця знай радіє, що Са­ву пійма­ли, а хло­пи пох­ню­пи­ли но­си і пос­мирніли. Те­пер ми бу­дем спать спокійно". (Говорить.) Да­рем­но! (До Жезніцько­го.) А при­ве­ди сю­ди хар­ци­за; по­ба­чим, що за пти­ця!