Карпенко-Карий Іван Карпович - Безталанна стр 3.

Виходить Ган­на, з пра­во­го бо­ку вiд гля­да­чiв.

Справа ви­хо­дять Омелько й Дем'ян

Злiва ви­хо­дять Со­фiя й Па­рас­ка.

Омелько. От i дiв­ча­та! Ку­ди?

Параска. Ту­ди. А ви ку­ди?

Дем'ян. А ми ту­ди!.. Ти знаєш, що тут сьогод­ня сва­тан­ня?

Параска. Яке?

Дем'ян. Сте­пан сва­та Вар­ку.

Параска. Тю! Що ти ме­леш?

Омелько. По­ба­чи­те са­мi! (До Дем'яна.) Ну, хо­дiм, пок­ли­чем Гна­та.

Параска. Хi­ба йо­го не­ма на ву­ли­цi або у Ми­ко­ли?

Дем'ян. Не­ма.

Пiшли влi­во.

Софiя. Я вер­ну­ся, сест­рич­ко, до­до­му. Гна­та не­ма мiж хлоп­ця­ми - чо­го я пi­ду. Мо­же, вiн до ме­не зай­де, вчо­ра обi­щав.

Параска. Та ще по­ба­чиш­ся.

Софiя. Е, нi. Я завт­ра ра­но поїду до тат­ка, а те­пер роз­ми­не­мо­ся! Ох! Вчо­ра, гей, вiн ме­нi та­ко­го на­го­во­рив, що я ма­ло не зду­рi­ла: не знаю, чи й вi­рить своєму щас­тю?.. Так ско­ро все зро­би­ло­ся, що я мов не­са­мо­ви­та хо­дю.