— Олег, ти нічого не відчуваєш?
— А що я маю відчувати? — сердито проказав Жербицький.
— Думки плутаються. Голова важка… Як на похмілля…
— У мене теж болить. Тиск, — безапеляційно заявив “ординарець”.
Славко скрипнув зубами, за допомогою приладів вирівняв батискаф і дав повний хід.
— Восьминіг прилип до батискафа, — сказав Олег.
— Нехай прилипає, — відмахнувся Славко.
Попереду палала заграва. Довелося гальмувати. Жербицький залишив перемикач і припав доносового ілюмінатора.
— Цікаво, цікаво… — бубонів Славко.
На малій швидкості він повів батискаф в обхід заграви, і стало видно палаючі заростіякихось рослин.
— Знаєш, що це таке? — кивнув Славко на заграву. — Холодний вогонь. Світяться хащіводоростей цистозіри. Справжнісінька тобі пожежа. Цікаво було б дізнатися, які джгутикові вданому випадку спричиняють світіння і чи має воно причетність до “цвітіння” планктону. Жаль, щообмаль часу…
Він позначив місце на карті і повів батискаф далі.
Невдовзі попереду і внизу вигулькнуло світле блюдечко — в промені прожектора сяяв “дзвін”.Славко уповільнив хід батискафа і підвів його так, щоб ілюмінатор прихо-дився навпроти “вікна”підводного будинку. Вгледів Валерія і Люду, які припали до прозорої пластмаси, і заспокоївся.
— Привітайся і запитай, як у них справи, — наказав Олегові.
Той заблимав боковим прожектором, “заговоривши” світловою морзянкою. У відповідь “озвався”прожектор “дзвона”:
“Все гаразд. Чи одержали листа?”
— Передай — листа не одержували, — сказав Славко. — Запитай, чому не налагодили зв’язок.Повідом, що несправність-в них, в апараті або на виходах.
— Вони просяться до нас, у батискаф, — спантеличено проказав Олег.
— Бачу, — невдоволено відповів Славко. — Можна подумати, що це так просто зробити. Кажуть,“усе гаразд”, а просять вживати заходи, як при аварійній ситуації. Запитай, чи правильно їхзрозуміли.
Прочитавши відповідь, він чортихнувся і почав обережно підводити батискаф, щоб люк ставякомога ближче навпроти “вікна”. Одночасно у “вікні” рознялися стулки, висунувся “рукав” зприсосками. Частина батискафа увійшла в “рукав”. Маневр тривав близько двох годин. Теперпочиналось найголовніше. Найменша похибка, неправильно встановлений тиск у шлюз-камері, відмовитьчи не спрацює на повну силу бодай одна присоска “рукава” — і станеться аварія.
— Одягайся! — скомандував Славко, і сам, спохмурнілий, почав залазити в скафандр.
Зробити це в салоні батискафа було зовсім не просто.
Коли нарешті почулися удари по люку, Славко ледь-ледь прочинив його…
Губи Олега за пластмасою шолома ворушилися, він щось казав, і Славко зрозумів, що всегаразд, можна відчиняти.
Люк відчинявся дуже повільно. Славко щосили натиснув підборіддям на пластинку блокатора, ішолом відкинувся з його голови. Олег зробив те саме.
— Хоча б вони здогадалися зняти скафандри в “рукаві”, — бурчав Славко.
Виявилося, що Люда й Валерій, порушуючи всі інструкції, увійшли в “рукав” узагалі безскафандрів. Тільки-но люк відчинився, вони одразу пірнули в нього.
Славко хотів було висварити їх, але побачив їхні обличчя з наляканими, майже божевільнимиочима.
— Що з вами?! — скрикнув він.
— Зачиняй люк і тікаймо звідси! — прошепотів Валерій, сідаючи на підлогу.
— А дельфіни? — запитав Олег. — Ви залишили їм корм?
— Не забули увімкнути автомати “рукава”? — нагадав Славко.
— Не забули. Швидше! — пошепки промовила Людмила Миколаївна.
Славко зачинив люк і запустив двигун, стежачи у задній ілюмінатор. Та ось простір за нимпрояснів, чорна труба “рукава” повільно відсунулась, входячи в “дзвін”.
— Дельфіни… — почала Людмила Миколаївна, та Валерій затулив їй рота рукою.
— Що сталося?! — нічого не розумів Славко.
— Жени!
Скоряючись не словам, а незвичному тону Валерієвого голосу, Славко більше нічого не питав.Тільки коли батискаф загойдався на поверхні біля борту корабля-бази і відкрився горішній люк,Валерій повідомив:
— Дельфіни загинули…
9
Славко хотів запросити на нараду всіх учасників експедиції, та несподівано запротестувавЖербицький. А коли дещо здивований самостійністю “ординарця”, спробував пояснити, що, мовляв,“розум добре”, а десять спеців не “гірше”, Олег сказав коротко:
— Ти цього не зробиш.
— Знову граєш у командира, — розсердився Славко.
— Пора зрозуміти, що це вже не гра. Славкові стало незатишно. Він зрозумів, що Жербицькийне такий простий, як здавалось. Зараз він говорив категорично.
— Я повідомлю в штаб. До одержання наказу попрошу нікому не говорити про події підводою.
І Славко, і Валерій зрозуміли: він сказав “попрошу”, лише зважаючи на те, що вони цивільнілюди.
Слова Олега не стосувалися Людмили Миколаївни — її не було на судні. Усе, що вона пережилав “дзвоні”: загибель вихованців, страх — знайшло вихід у нервовому приступі, і її довелосянегайно відправляти на вертольоті в лікарню. Це ще більше розпалило цікавість учасниківекспедиції, і Валерієві ставало все важче виконувати наказ-прохання Жербицького.
Він дуже непокоївся про Люду і час від часу бігав до радиста, прохав зв’язатися злікарнею. Звідти повідомляли, що стан хворої поліпшується.
Щоразу Валерієві відвідини радіорубки закінчувалися однаково: радист намагався змуситийого розповісти, що сталося у підводному будиночку, а Валерій обіцяв це зробити на нараді, якаось-ось має відбутися. Непросто було також проскочити повз Тукала та іхтіологів, які протягом дняпідстерігали його біля каюти.
Незабаром штаб зреагував на донесення Жербицького: біля входу в бухту з’явився сірийдовгий есмінець у супроводі протичовнових катерів та підводних човнів. Над водою повисливертольоти.
За Славком, Валерієм та Жербицьким прийшов військовий катер, посланий командуючимескадрою. Їх забрали на есмінець. У каюті командуючого на них чекало кілька чоловік: високийкрасень контр-адмірал з кучерявим чорним чубом та два капітани першого рангу. В дальньому куткукаюти сидів четвертий — моряк з погонами капітан-лейтенанта.
Моряків цікавило все, починаючи від зниклого контейнера і кінчаючи дивовижними здібностямиМудреця. Славкові та Валерієві довелося відповідати на безліч запитань.
— Не буду критися від вас, — сказав контр-адмірал, — що у районі бухти останнім часом неспостерігали чужих кораблів. Дещо раніше в нейтральних водах і порівняно недалеко звідси проходивпідводний човен, але він не спинявся. Проте це не виключає проникнення в бухту ворожих водолазівчи аквалангістів. Та щоб перебувати під водою так довго, їм знадобилося б пристанище типу вашого“дзвона” або спеціально обладнана печера. Однак нічого подібного не виявлено. Про всяк випадок мизакрили вихід із бухти. Прочісування почнемо о шостій нуль-нуль. В операції візьмуть участьпідводні човни, водолази-“наїзники” і вертольоти. Пошук проводитиметься одночасно на різнихглибинах і в різних масштабах. Те, чого не помітять з вертольотів та підводних човнів, побачатьводолази.
— Ми пропустили одну ланку, — почувся неквапливий голос моряка з погонамикапітан-лейтенанта. Він повернувся до Валерія: — Ви сказали, що дресирований восьминіг на кличкуМудрець застерігав вас від ворогів. Про дресированих восьминогів мені, щиро кажучи, доводитьсячути вперше, але коли це так, то можна припустити, що йому якимось чином відомо про них. Вартобуло б скористатися з його допомоги. Як можна це зробити?
— Можна спуститися в “дзвін”… — прохопився Славко.
— Боюся, що в “дзвоні” цього зробити не можна, — заперечив Валерій. — Напевно, щопідводний будинок знаходиться під “їхнім” контролем, хоча мені не зрозуміло, як цей контрольздійснюється. Краще було б поговорити з Мудрецем у безпечнішому місці, наприклад, підняти йогосюди.
Капітан-лейтенант схвально кивнув а контр-адмірал сказав: