І раптом він тихенько засміявся. Намагався задушити цей гидкий нервовий смішок, але неміг. Так, вони не помруть ні від задухи, ні від голоду. Їх не роздушить водяна товща, але вонароздушить мозок. Вбни збожеволіють — ось що з ними станеться. І тут безсилі і завбачливіконструктори, і премудрі біологи.
Якби ж хоч Людмила не мовчала! Якби не ця проклятуща тиша, що обгорнула їх, наче товстаковдра!
Валерій схопив якийсь предмет, що потрапив до рук, і кинув на підлогу, аби почути хочякийсь звук. Він забув, що можна просто запитати Людмилу Миколаївну про будь-що, і вонавідгукнеться. Помацав рукою — що б іще пожбурити? Рука натрапила на маленьку скриньку. Зараз бигірко усміхнутися. Коли б вийшла усмішка… Подарунок Славка, молодого і гонористого керівника,який так довго не йде на допомогу. Він завжди був меломаном. Це він підсунув Валерієві набірплівок з музичними записами. Чи не іронія долі, що скринька потрапила до рук саме тепер?
Валерій беззвучно засміявся. Відчинив скриньку і вставив одну з плівок у магнітофон. Нехайі Людмила усміхнеться! Комічнішу ситуацію, вдається, важко придумати.
Тиха музика заповнила салон. Людмила Миколаївна опустила руки, здивовано повернула голову.Підвівся й Мудрець. Невже й він чує? Але що може зрозуміти головоногий молюск ось у цьому…
Десь дзюрчать і перегукуються струмки. Потім вони зливаються разом і шумлять водоспадом.
Співають птахи… В саду на світанку…
Чути, як прокидається земля, як тягнуться вгору дерева й травинки, як тарабанить по дахублагодатний дощ і в хліву мукає корова. Здається навіть, що запахло теплим молоком, свіжимсіном.
І ось уже в мелодії з’являються тріумфальні звуки — це прокинулася людина. Вона бере вруки молот і б’є по ковадлу. Вона виходить в поле, а стигле жито пестливо треться об її коліна ірозступається перед нею. Людина сідає в літак і, розсікаючи зі свистом повітря, мчить увись.
Сонце виграє на крилах. Співають дерева й трави, які залишилися на землі. Співає коса вполі і видзвонює молот у кузні. Музика накочується хвилями. Це хвилі моря. Тисячі дзеркальнихскалочок сонця переливаються в них, осліплюють, вибухають бризками. Перед носом корабля закипаєбіла піна. На містку — капітан. Дзвенить ланцюг. У воду опускають батискаф. Розступилося море.Батискаф почав занурюватися. Промені прожектора прорізують морську безодню…
Рука Людмили Миколаївни торкнулася Валерієвої руки. Жінка кивнула головою. Валерійподивився в тому напрямку і побачив Мудреця. Восьминіг дихав частіше, зяброві серця збільшилися іпросвічувалися крізь мантію. Здавалося, у нього з’явилася ще одна пара очей. Щупальця булискручені, а їхні кінці ворушилися і розгойдувалися в такт мелодії.
Людмила Миколаївна простягнула до спрута руку, але він того не помітив. Його погляд бувспрямований кудись у далечінь. Жінка усміхнулася вперше за кілька годин.
— Що зі мною було? — запитала у Валерія. — Таке враження, ніби я перенесла хворобу.
Валерій усміхнувся їй у відповідь. Голова була ясна, тиск щез. Повернулася здатністьаналізувати.
“Тут справа не в музиці, — подумав він. — Точніше, не тільки в музиці і нашому враженні.Мусить бути якийсь іще фактор, об’єктивніший…”
Плівка закінчилася, музика стихла. Мудрець якийсь час ще перебував у стані сп’яніння, апотім поплівся до свого акваріума. У нього був стомлений вигляд.
— Переведемо його до басейну, — запропонував Валерій. — Там просторіше.
— А як же?.. — вона не докінчила фрази.
— Я прибрав трупи, — відповів, дістаючи зі скриньки нову касету з плівкою. Він поспішав,бо відчував, що тиск знову повертається…
Валерій влаштував Мудреця в басейні. Але той не виявляв радості при переселенні, мабуть,це пояснювалося тим, що він стомився.
Коли Валерій повернувся в салон, Людмила Миколаївна вже спала. Він теж почав укладатися.Магнітофон усе ще працював. Але тепер музика погано допомагала, думки ледь ворушилися в голові.
Валерій вимкнув магнітофон, ліг і відразу ж поринув у сон — важкий, неспокійний…
У ту коротку мить, коли Валерій розплющив очі, вловивши скрипіння дверей, він побачиввогненного павука, що неквапно заповзав у салон…
Славко махнув Олегові рукою, щоб той пригасив на дві третини боковий прожектор, вимкнувкормовий і запалив світло в салоні, сподіваючись, що восьминіг підпливе впритул до ілюмінатора.Одначе спрут вважав за краще спостерігати людей на відстані. Він зупинився приблизно за півметравід ілюмінатора і в слабкому світлі здавався якоюсь невиразною масою без форми.
— Поведінка восьминогів змінилася, — мовив Славко. — Але чому? Адже ми не давалиприводу…
— Може, дали інші? — висловив здогад Олег.
— Люда й Валерій?
— Не обов’язково вони…
— Ти все ж підозрюєш, що тут є вороги? Але навіщо їм ця бухта і ми?
Він увімкнув двигун і носовий прожектор, повів батискаф до “дзвона” по прямій. Приладипоказували, що батискаф весь час збивається з курсу, доводилось його вирівнювати. Спочатку Славкодумав, що батискаф вихляє через несправність у рульовій тязі, та невдовзі зрозумів: причина не врулях, це він сам усупереч своєму бажанню робив мимовільні хаотичні рухи, натискав не на тікнопки, повертав рукоятки не так, як хотів. Коли б не контрольні прилади, батискаф зовсім збивсяб з напрямку.