- Я хочу побачити плівку, - сказала я натомість.
Він відвернувся і сперся на огорожу набережної. Я дивилась на його спину. Він раз здригнувся, а потім випрямився і повернувся до мене.
Я завдала йому болю. Цього разу доволі сильного. Я відчула укол жалю.
-
Плівку системи безпеки з ресторану?- спитав він. - Ту, яку вони знайшли у твоєму домі? Навіщо вона тобі? Навіть якщо ти знищиш її, це не допоможе Пері.
- Я не хочу нищити або красти її. Лише подивитись. Один раз.
Він на мить задумався.
- Ти думаєш, що там може бути ще хтось. Справжній вбивця.
Я кивнула.
- А як ти дізнаєшся про це? Ти можеш дивитись, як люди будуть заходити і виходити весь вечір і не впізнати його.
- Або я можу побачити там Джоела, хлопця Вікторії і все стане на місця. Або... ще декого. - Я не хотіла ділитись теорією Нейта про Тоскано-вбивць. А також не хотіла, щоб Джастін знав, що я бачила тату Гебріела. І я не могла пояснити собі чому.
- Не знаю,- сказав він.
- Це може бути ключем до всього, - я поклала свою руку на його - стара звичка - і заглянула йому в очі.- Ми можемо розкрити цю справу. Саме для цього ти прийшов до мене декілька днів тому. Ти ж цього найбільше хочеш, правда?
- Ні, - він м'яко відсторонився від мого доторку. - Найбільше я хочу повернути час назад і змінити ту ніч з Тіфані.
- А ти не надто драматизуєш, Джастін?
Його обличчя стало напруженим.
- Я завдав тобі болю. Я кохаю тебе, але завдав тобі болю. Навіть зараз я бачу біль в твоїх очах. Бачу кожного разу, коли ти дивишся на мене. - Його голос зірвався. - Кажи, що я надто драматизую, кажи що завгодно, але правда така.
Це те, чого я хотіла останні декілька місяців. Я хотіла зробити йому боляче, бачити його обличчя в агонії. Повернути йому те ж, що я отримала. Але це не приносило мені радості. Коли всі емоції пройшли через мене, я зрозуміла, що не хотіла, щоб Джастін страждав.
Раптом я зрозуміла це. Місяцями я зневажала його, хотіла завдати йому болю, не чула численних вибачень. Це все забулось і я вперше відчула дещо нове. Я невпевнено поклала свою руку на його.
- Я пробачаю тобі, - сказала я.
Він поглянув на мене з надією в очах.
- Я не можу бути з тобою, - швидко промовила я. - Але я пробачаю тобі. Я вірю, що ти хочеш повернути все і змінити. І в те, що ти ніколи не хотів мені завдати болю.
Він швидко моргнув. Його рот відкрився, але слова так і не злетіли з нього.
- Я не кажу це лише для того, щоб отримати плівку, - додала я.
Це було правдою. Так, спершу я думала використати його, маніпулювати його почуттями, щоб отримати те, що хотіла. Але потім всі поховані почуття знов з'явились. Всі ці місяці я намагалась завдати йому болю своїми словами та поведінкою. Думала, що його біль вилікує мене. Я не розуміла, що полегшити своє серце можу лише, вибачивши його. Його було достатньо покарано. Можливо, я ніколи не буду його дівчиною, але можу бути його другом.
- Я так думаю, - сказала я.
- Знаю,- сказав він тихо і стиснув мою руку.
Глава 21
Моя нервовість не давала мені стояти спокійно навіть хвилину, тому я ходила туди-сюди в офісі мера. Я чудово почувалась, адже пробачила Джастіну за день до того, на набережній. Почувалась правильно і заспокоєно. Але також почувалась винною за своє щастя, адже поки не мала відповідей про смерть Вікторії.
Джастін пішов давно. Він вже повинен був повернутись. Я почала хвилюватись. Він казав, що попросив свого батька вчора за вечерею і пан Спелмен погодився дати нам поглянути на плівку. Але якщо плівку все таки не вдалось взяти? Що якщо це стане ще одним глухим кутком? А якщо...
Двері відчинились і Джастін увірвався, швидко закриваючи їх за собою. Касета була в нього в руках і він підняв брову.
- О, дякую! - я поспішила до нього з наміром обійняти, але зупинилась.
Це все було новим для мене. Спершу він був моїм хлопцем. Потім - моїм ворогом. А тепер..? Я не знала, як себе поводити і не мала часу розібратись з цим.
Дякувати Богу, Джастін не став робити момент ще більш незручним. Він підсунув другий стілець до відеопрогравача вставив туди плівку.
- Пам'ятаєш це? - сказала я.
Джастін нервував. Він востаннє оглянув офіс і проговорив майже до себе:
- Гаразд, двері зачинені. Мій тато повернеться за плівкою через півгодини і поверне її у відділок. Готова?
- Готова.
Я натиснула та кнопку програвання. Плівка була зернистою, але доволі розбірливою, і показала вхідні двері "Смакоти". Камера спостереження з висоти пташиного польоту показувала хто заходив і виходив. Я тримала палець на пришвидшенні, поки людина не потрапляла в моє поле зору, а потім ставила на паузу і сповільнювала, далі ж знову пришвидшувала до наступного відвідувача. Через деякий час ми побачили першу людину, яка нас цікавила.
- Ось вона,- сказала я, спостерігаючи як Вікторія сама заходить у "Смакоту". Вона була вдягнена у доволі відкритий топ та джинси-скіні, її стегна коливались з кожним кроком.
- Зовсім
не думає, що скоро може померти,- сумно сказав Джастін.
Пара стареньких зайшла після неї. А потім декілька дівчат, яких я знала з старшої школи. А потім зайшло декілька випускників, включно з Стівеном Клейвортом. Тіфані вийшла на перекур. Я вкусила язика і нічого не сказала Джастіну. Це був великий крок для мене.