Купа людей, яких я не знала, ходила туди-сюди, що не було дивним. Це був найбільший туристичний вікенд року.
- А це не...- Джастін примружився на екран.
- Гебріел Тоскано,- сказала я і від змішаних почуттів мій голос затремтів. Нейт був правий відносно нього? Я не хотіла вірити в це.
Мої інстинкти не могли мене так підвести, правда? Я була захопленою, цілувала та хотіла... вбивцю? Я працювала з ним протягом багатьох днів. Але її ім'я було витатуваним у нього на руці і він був у "Смакоті" в ніч вбивства.
Щось, про що він ніколи не казав мені.
Його батько розслідував справу і нічого не добився. Той самий батько, який вбив когось у Нью-Йорку. Можливо, у Гебріела не було нічого особистого проти екстрасенсів. Можливо, він не хотів працювати зі мною, адже боявся, що я відчую його провину.
- О, ось він виходить,- сказав Гебріел, витягуючи мене із заціпеніння.
- Що він несе? - я подивилась на коричневу сумку в руках Гебріела.
- Їжу додому,- сказав Джастін, забуваючи про нього і промотуючи до місця, де зайшов якийсь зрілий чоловік.
Далі зайшла Сесіль Клейворт у приголомшливій смарагдово-зеленій сукні з поясом. Що вона там робила? Мені здавалось, що вона думала, що "Смакота" не для її рівня. Далі зайшов Пері і незадовго після того вони з Вікторією вийшли разом.
- Спритний хлопець,- сказав Джастін і просвистів.
- Так, він обдарований, - пробубніла я.
Вийшла Сесіль, тягнучи п'яного Стівена. Це пояснювало її присутність. Їй, мабуть, зателефонували і попросили подбати про сина. Думаю, в ту ніч на набережній він не вперше перебрав. Останнім, чого потребував Даллас Клейворт під час його кампанії, було щоб його золотого хлопчика називали п'яницею.
- От і все,- сказав Джастін, вимикаючи касету через десять хвилин. - Повна лажа. Ніякого Джоела Мартелі.
- Але ми не лишились з пустими руками, - сказала я. - Там був Гебріел Тоскано.
Лоб Джастіна піднявся.
- Він зайшов туди лише на хвилину і вийшов звідти разом з їжею. Не думаю, що це робить його підозрюваним.
- Він був в тому ж місці, що і жертва і ніколи не згадував про це, хоча ми разом працювали над справою протягом тижня.
- І що?
Я не могла повірити, що Джастін захищав його. Я повинна була сказати йому.
- І в нього є тату на біцепсі.
Обличчя Джастіна змінилось. Я знала, що він думав про всі сценарії того, як я могла бачити Гебріела без сорочки. І це йому не подобалось.
- Там написано "Вікторія",- закінчила я.
Джастін швидко закліпав.
- Думаю, мм, це може бути тим, про що я не знаю.
Хтось тихо постукав у двері. Я взяла касету і сховала її за спиною на всякий випадок, поки Джастін відкривав двері. Дякувати Богу, це був його батько.
Мер Спелмен закрив двері за собою і відразу ж повернувся до мене.
- Пері звільнили.
Я видихнула і сіла у найближче крісло.
- У них немає зброї. Немає мотиву. У них є лише доказ того, що Пері був разом з жертвою, що він визнає, і от і все. Викрасти плівку було дурним вчинком, але вони не можуть тримати його лише за те.
- Дякувати Богу,- сказав Джастін.
- Він повинен залишатись у місті,- продовжив пан Спелмен. - І вони не припиняють розслідування. Вони і далі будуть копати під нього.
- Це нормально,- сказала я, піднімаючись. - Вони більше нічого не знайдуть, адже він невинний. - Я зупинились, поглянувши на них. - Я повинна вам подякувати за це.
- Дякуй нашому адвокатові, а не нам,- сказав Джастін.
Я віддала меру касету і знову подякувала. Він пішов, щоб повернути її у відділок.
- Що далі?- спитав Джастін.
- А далі я збираюсь дізнатись, що відбувалось у "Смакоті" тієї ночі.
І я точно знала, хто може допомогти мені.
Дорогою додому я вдихала вологе повітря. Сонце вже майже сіло. Я була голодною і втомленою, але думки мої бігали. Все відбувалось так швидко і було таким неоднозначним. Мої колишні почуття до Джастіна знову оживали. Той, в кого я так і не закохалась, міг бути вбивцею або сином вбивці. Пері випустили, але він все ще був в небезпеці. Я не могла дочекатись, поки буду вдома і побачу його, але не знала чи обняти його чи дати ляпаса.
Але спершу я повинна була зробити дещо інше. Я вийняла телефон з кишені і набрала номер, поки йшла.
Стівен відповів через декілька гудків.
- Привіт, це Клер Ферн.
- Привіт. Що таке?
- Я хотіла зателефонувати тобі і вибачитись.
Пауза.
- За що?
- За те, що не приїхала сьогодні зустрітись з твоїм адвокатом. Хтось порізав шини моєї мами, якщо ти можеш повірити в це. Але я хотіла подякувати тобі за запропоновану допомогу. Я можу пригостити тебе обідом завтра?
- Мм...- Стівен був явно здивований моєю пропозицією, але і не відмовив.
- Я думала, що між нами тепер все гаразд, після тієї розмови. Крім того, це не побачення. Просто один друг віддячить іншому.
- Гаразд,- сказав він. - Звучить чудово.
Він здавався щирим з певним піднесенням в його голосі.
Невеликий проблиск вини промайнув всередині мене за те, що брехала і використовувала його, але моя потреба у відповідях заглушила його.
Глава 22
Календар родини Ферн був пустим на наступний день. Це бувало рідко в липні, але так вже склалось. Це був понеділок і піковий тиждень вже минув. І, знаєте, "тут живе вбивця" - таке не корисно для бізнесу.