Він похитав головою.
- Не дивись.
Я піднялась і, хай буде прокляте запаморочення, повернулась до тіла. Мої очі спершу метнулись до рваних, обгризених нігтів. Потім до її довгого каштанового волосся. Потім до лиця. І я в туж мить впізнала її.
Джоні. Це була Джоні. Найкраща подруга Вікторії. Та, для кого я проводила читання. Та, кого я змусила давати свідчення поліції. Та, хто був наляканий хлопцем Вікторії, Джоелем. А тепер вона була мертвою.
Зненацька, мене вдарив запах. Я зробила лише декілька кроків вбік до того, як вміст мого шлунка вилися на пісок. Гебріел підійшов до мене і однією рукою охопив мою спину, а іншою тримав моє волосся, поки мені не стало легше.
- Джоел вбив її, - сказала я між глибокими подихами. - Більше ніхто тут не знав Джоні. Її не було тут, коли була Вікторія.
- Джоела тут також нема, - сказав Гебріел. - Коли дівчина із Бостона не висунула звинувачення за викрадене авто, його відпустили.
- Це не означає, що він її не вбивав.
- Але його не було тут, коли вона померла.
- Як ти знаєш? Можливо, він не полишав місто. Або полишив і повернувся. - Мій голос піднявся, коли зросло розчарування. - Ви з батьком підозрюєте Пері і не будете зважати на інших, навіть якщо на них вкажуть докази.
- Докази вказують на твого брата! - прокричав у відповідь
Гебріел.
Я не могла повірити, що він був таким недалекоглядним і навіть не враховував Джоела. Киплячи від люті, я стисла кулаки. Я підійшла до нього, лише міліметри були між нами.
- Я хочу, щоб ти уважно послухав. Більше не буде нас. Ніколи. Я не буду працювати з тобою. Відтепер я працюю проти тебе.
Я відійшла і прокричала через плече.
- Адже хтось повинен знайти справжнього вбивцю.
Я побігла додому так швидко, як тільки могла. Все одно я повинна була бути там увесь час. Мама самісінька була вдома, чекаючи на телефонний дзвінок, а я на пляжі обнімалась з ворогом. Я була така ж зла на себе за той поцілунок, як була на Гебріела за його впертість. Крім того, його тату відкрило те, що в нього був і свій секрет. Я не могла довіряти йому. Тепер я була сама по собі.
Я пришвидшилась на вхідних сходах і забігла в дім.
- Мамо?
- Я тут.
Я ввірвалась в кухню.
- Якісь дзвінки?
- Ще ні, - сказала вона, ставлячи банку з содовою на стіл. Нейт сидів там, розриваючи серветку на тисячі шматочків, на його обличчі була написана тривога.
- Агов, - сказала я, сідаючи біля нього.
Мама літала по кухні, немов поранена пташка. Вона намагалась робити щось, щоб зайняти себе роботою.
- Я прийшов посидіти з вами, - сказав Нейт.- І, мабуть, щоб хтось посидів зі мною. - Він намагався всміхнутись, але посмішка швидко згасла. - Я хвилююсь, Клер.
- Я також. Але все буде гаразд, - сказала я, вирівнюючись на стільці і намагаючись наповнити голос надією.
Мама закрила воду в раковині.
- Щось сталось?
Я глибоко вдихнула.
- Джоні мертва. Її тіло на пляжі, мабуть, там вже і поліція.
Мама задихнулась і прикрила рот.
- Це - жахливо, - сказав Нейт. - Вона утонула?
- Ні. Її задушили і кинули у воду. Це зробив той самий, хто вбив Вікторію та Біллі, я впевнена. І тепер більше, ніж завжди, я думаю, що це веде до Джоела, хлопця Вікторії.
Мама кивнула, дивлячись у вікно.
- Сподіваюсь поліція подумає так само.
Мама пішла на ганок подихати свіжим повітрям, лишаючи нас чекати біля телефону.
- Є ще дещо, - прошепотіла я Нейту. - Я бачила тату Гебріела.
Він відмахнувся жестом.
- Мене більше не цікавить ця історія. Я буду працювати над нею, коли це скінчиться.
- Вікторія, - сказала я.
- Що з нею?
- Тату. Там написано "Вікторія".
Очі Нейта розширились.
- Це може бути збігом, - сказала я. - Є тисячі Вікторій.
- Але так мало вбивць, - м'яко сказав він.
- Що це значить?
- Я дечого добився з цією історією. З'ясував, чому Тоскано покинули Нью-Йорк. Ентоні не йшов з відділку, його звільнили.
- За що?
- Він когось вбив.
Мої думки наповнились шоком та плутаниною.
- Він був би у в'язниці, якби зробив це.
- Він виконував службові обов'язки, тому ніяких звинувачень не висувалось. Проте, вбивство було визнано невиправданим і його звільнили. Сама справа доволі туманна. Було щось особисте між ним та хлопцем, якого він вбив.
- Це жахливо, - сказала я. - Але яке це має відношення до того, що відбувається зараз?
- Вбивця лишається вбивцею. Він використав свій значок, щоб вбити когось і йому це зійшло з рук. Що якщо це повториться?
Я подумала про місце вбивства Біллі і про того, хто спостерігав за нами з лісу. Це міг бути детектив Тоскано. Подумала про те, як Гебріел відмовлявся говорити ім'я Вікторії, продовжуючи називати її "жертвою", незважаючи на те, що те ж саме ім'я було витатуване у нього на руці. Чи могло бути так...
Ні. Ні в якому разі.
- Ти не можеш робити висновків, не знаючи більше деталей. - Сказала я і Нейту і собі.
- Чому ні? - відрізав Пері. - Вони радісно зробити висновки щодо Пері.
Він мав рацію.
- Я знаю щось, що може нам допомогти, - сказала я. - Я просила детектива Тоскано подивитись плівку з камери спостереження, а він відмовив. Якщо вона показує його або Гебріела в ресторані тієї ночі, то, можливо, твоя теорія правильна.