- Згода, - сказав він, перестрибуючи через якусь ковдру, щоб не відстати від мене. - Слухай, я хотів вибачитися за мою поведінку на тротуарі. Це був не я. Я випив небагато.
Я чула занадто багато виправдань останнім часом.
- Вибачення прийняті.
- Це був важкий рік. - Потім він ткнув себе в лоб. - Б'юся об заклад, я проповідую, як в хорі.
- Що ти маєш на увазі? - запитала я, мружачись на деякі тіні під тротуаром.
- У тебе теж
був важкий рік. Це жахливо, те що Джастін зробив з тобою. - Він похитав головою. - Але бути кинутим у той час, коли він збирався зробити тобі такий подарунок, це так уразливо. - Посміхнувся він. - Хоча він упевнений, що заслужив це.
- Про що ти говориш?
- Про те, що він обманював тебе.
- Ні. "Кинутим у той час, коли він збирався зробити такий подарунок". Що це означає?
Уже засмагле на сонці обличчя Стівена виглядало червоним у місячному сяйві.
- О, я припускаю, що він ніколи не добирався до тієї частини. Я допустив, що ....
Я згадала той вечір, коли я довідалася, що Джастін зрадив мені. Він казав, що в нього є для мене сюрприз. Але потім я доторкнулася до куртки і все інше сталося так швидко.
- Який подарунок? - запитала я.
Він подивився додолу, на пісок, і розкидав його навколо своїми лоферами (прим. пер. лофери - (у перекладі з англ. «Loafer» нероба) це чоловічі або жіночі туфлі без застібок або шнурівки з довгим язичком, круглим носком і перемичкою (або пензликом) на підйомі стопи)
- Стівен, - рішуче сказала я, в моїй найкращій імітації його матері.
- В передвиборчій компанії мого батька був хлопець. Його завданням було крутитися навколо Гаррі Спеллмена в надії, що він облажається, і ми могли б засняти це на відео.
Я роззявила рота.
- Серйозно? Це гидко.
- Це політика, Клер. Все це справедливо і все таке. Крім того, це була ідея мого батька, а не моя. - Стівен почухав шию. - У всякому разі, наш хлопець слідував за Гаррі і Джастіном до ювелірного магазина. Джастін взяв каблучку для заручин. Ту, що зроблена на замовлення. Він сам розробив дизайн.
Раптом мені стало важко дихати. Я хотіла, щоб пісок поглинув мене, але не могла навіть зігнути коліна. Це так було схоже на Джастіна - самому спроектувати каблучку. Вона, напевно, була в його кишені, коли він зайшов і я потягнула його за піджак. Якби я цього не зробила... якби не дізналась про Тіфані... я би стрибала до неба лише від думки про каблучку. Це б стало однією з найбільш щасливих митей мого життя. Я б зараз носила її.
- Мабуть, мені не варто було нічого казати, - сказав Стівен з тривогою в очах.
- Все нормально, - збрехала я. - Це все в минулому. Зі мною все добре.
Він позадкував, напевно наляканий, що я збираюсь заплакати.
- Я піду назад до батьків, поки феєрверк не почався. Я знову вибачаюсь за мою поведінку вчора.
Я кивнула і помахала йому, рада знову лишитись сама, щоб хоча б віддихатись.
- Це що година милосердя? - налетів на мене Гебріел. - Кожного разу, коли я знаходжу тебе, ти розмовляєш з різними хлопцями. Може попрацюєш? Може замість фліртування з кожним тут ти пошукаєш тих хлопців, заради яких ми тут?
Моя голова повернулась до нього, а в очах, вочевидь, з'явилось що таке, що він зробив крок назад.
- З тобою все добре? - спитав він.
- Це залежить не від мене. Закінчив зі своєю поблажливою доганою? - До того, як він зміг відповісти, я продовжила, показуючи на нього пальцем. - Спеціально для тебе - я говорила зі всіма, питаючи чи вони не бачили Біллі чи Френкі. Я подумала, що багато очей нам знадобляться. Я не зупинялась, щоб побалакати про погоду.
Він підняв руки, захищаючись.
- Вибач! Вибач. Охолонь.
Я відвернулась і моя злість згасла так само швидко, як і загорілась, замість неї знову лишився сум.
Гебріел повільно підійшов до мене і м'яко поклав руку на плече.
- Щось сталось. Що?
- Це особисте, - прошепотіла я і скинула його руку, незважаючи, що якійсь маленькій частині мене це сподобалось.
Він почекав декілька хвилин.
- Я не думаю, що цих хлопців треба шукати тут. Між нами двома - ми повністю оглянули весь пляж. Я закінчую з ніччю і почну все з новими силами зранку. Вони повинні з'явитись.
Я погодилась, попрощалась і дивилась, як Гебріел йде. Але навіть такий хороший знак не покращив мені настрою. Я могла лише думати про обличчя Джастіна, коли він заходив тієї ночі. Він був такий радий мене бачити, з дурною посмішкою і сюрпризом в кишені. І мій дар зруйнував все.
На мить я подумала, а чи не було б краще, якби я не дізналась про його зраду. Це була п'яна помилка. Він жалкував про неї. Цього б не сталось знову. Якби я була звичайною дівчиною, а не екстрасенсорною потворою, я б не отримала видіння. Я б прийняла його каблучку. Ми б все ще були разом. Я була би щасливою. Ні, я просто обманювала себе.
Саме Джастін був винними. Він - зрадник. Якби я не дізналась екстрасенсорно, то Тіфані неодмінно сказала б мені, виплюнувши просто в обличчя. Нічого б не змінилось. Я б все ще була одна і зла.
Я почала прямувати додому, дотримуючись тіней на набережній, сподіваючись, що ніхто більше мене не перепинить, щоб поговорити. Мене дістали розмови, дістали