Не вірю я, що такий був намір Господній, от що, авторитетно заявила пані Лінд. За моєї юності люди росли, одружувалися й селилися там, де були народжені, чи принаймні неподалік. Слава Богу, Енн, ти не зраджуєш нашого острова. Я боялася, що Гілберт після коледжу захоче їхати світ за очі, і тебе за собою потягне.
Якби всі жили там, де народилися, їм невдовзі забракло б місця, пані Лінд.
Я не сперечатимуся з тобою, Енн. Я не бакалавр гуманітарних наук. О котрій годині відбудеться церемонія?
Ми хочемо опівдні рівно опівдні, як то пишуть репортери світської хроніки. Так ми ще встигнемо на вечірній поїзд до Глена.
Ви поберетеся у вітальні?
Ні ні, якщо не піде дощ. Ми хочемо побратися в саду щоб над нами було синє небо, і сонце лило своє сяйво на нас. А знаєте, де і як я хотіла б вийти заміж, якби могла? Це був би світанок червневий світанок із дивовижним сходом сонця та квітучими трояндами в садах. І я тихенько вислизнула б надвір, зустріла Гілберта, і ми вдвох пішли б у самісіньку гущавину букового лісу й там, попід зеленим шатром, мов у величнім старім соборі, побралися б.
Марілла зневажливо пирхнула, пані Лінд обурилася:
Яке страхітливе дивацтво, Енн. До того ж, це не вважалося
б законним. І що сказала б на таке пані Ендрюс?
У тім-то й річ, зітхнула Енн. Скільки є в житті того, що ми не можемо зробити, боячись пані Ендрюс. «На жаль, це правда. Правда й те, що жаль». Скільки всього дивовижного ми могли б собі дозволити, якби не пані Ендрюс!
Іноді я геть не певна, що розумію тебе, Енн, дорікнула пані Лінд.
Ти ж знаєш, Енн завжди була романтична, вибачливо мовила Марілла.
Думаю, сімейне життя швидко зцілить її від цього, утішила пані Лінд.
Енн засміялася й вислизнула з дому. Біля Стежини Закоханих її зустрів Гілберт, і жодне із них, вочевидь, не боялося й не сподівалося, що сімейне життя зцілить їх від романтичності.
Наступного тижня приїхали Ірвінги, і Зелені Дахи повнились їхніми радісними голосами. Панна Лаванда майже не змінилася так, мовби три роки, що минули від її останнього візиту, були одним-єдиним днем, та глянувши на Пола, Енн охнула від несподіванки. Невже цей вродливий молодий чоловік на зріст у шість футів був тим самим колишнім малим учнем ейвонлійської школи?
Поряд із тобою, Пол, я почуваюся зовсім старою, мовила Енн. Ох, я мушу закидати голову, щоб глянути на тебе!
Ви ніколи не постарієте, дорога моя вчителько, відказав Пол. Ви із тих щасливих смертних, що відшукали джерело вічної юності й причастилися з нього, ви і мама Лаванда. І знаєте, що? Після вашого весілля я не кликатиму вас «пані Блайт». Для мене ви назавжди лишитеся вчителькою, що дала мені найкращі уроки в житті. Я хочу дещо вам показати.
«Дещо» виявилося маленькою збіркою віршів. Пол убрав деякі свої фантазії в рими й рядки, а редактори журналів виявилися не такими черствими, як їх часом заведено уявляти. Вірші Пола Енн читала зі щирим захватом. Вони були чарівні й угадувався в них майбутній сильний поетичний голос.
Ти ще будеш славним, Пол. Я завжди мріяла мати бодай одного знаменитого учня. Хоч мені він уявлявся ректором університету але славетний поет це навіть краще. Колись я зможу похвалитися, що шмагала указкою видатного Пола Ірвінга. Хай навіть я тебе ніколи не шмагала, правда, Пол? Яка можливість утрачена! Та все ж у класі під час перерви я тебе, здається, залишала.
Ви й самі будете знамениті, дорога моя вчителько. За ці три роки я прочитав багато ваших оповідань.
Ні. Я знаю, що я можу, лиш писати невеличкі казочки, які так люблять діти й за які редактори охоче надсилають чеки. Але шедевру я ніколи не створю. Єдиний мій шанс на земне безсмертя це місце у твоїх мемуарах.
Шарлотта Четверта більше не носила бантів, та ластовиння в неї майже не поменшало.
Не думала я, панно Ширлі, мем, що дійду до того, щоб вийти за янкі, мовила вона. Але хтозна, що чекає на тебе попереду, та й він у тім не винен. Такий уже вродився.
Ти й сама янкі, Шарлотто, відколи вийшла за одного з них.
Е ні, панно Ширлі, мем, я не янкі! І не стала 6 нею, навіть якби вийшла ще за дванадцятьох янкі. Том хороший чоловік. І я собі подумала, що краще не перебирати, ану ж як не буде іншої змоги. Том не пиячить і не нарікає, що мусить від сніданку до обіду працювати, і мені, панно Ширлі, мем, зрештою, так і добре.
Він кличе тебе Леонорою? поцікавилася Енн.
Ні, що ви, панно Ширлі, мем. Я й не збагнула б тоді, кому він це каже. Звісно, коли ми женилися, він мав промовити оте: «Беру тебе, Леоноро, за жінку», і мушу зізнатися, панно Ширлі, мем, у мене відтоді страшне відчуття, що він це казав не мені і я не вийшла заміж так, як треба. А ви теж віддаєтеся, панно Ширлі, мем? Я завжди думала, що гарно було б мати чоловіка-лікаря. Це зручно, коли в дітей кір чи круп. Том собі всього-на-всього муляр, але вдача в нього добра. Я кажу йому: «Томе, чи можу я поїхати на весілля до панни Ширлі? Я поїду все одно, та хочу мати твою згоду». А він мені: «Роби, як забажаєш, Шарлотто, і я буду радий». Такого чоловіка добре мати, панно Ширлі, мем.