Філіппа й превелебний Джо прибули до Зелених Дахів напередодні весілля. Радісна зустріч Енн та Філ невдовзі перейшла в довірливу розмову давніх подруг про все, що було і чому ще належало бути.
Королево Анно, ви незмінно статечна. А я, бачиш, так схудла, відколи зявилися діти. Тепер я вже й наполовину не така вродлива, але Джо, здається, радий. Розумієш, тепер між нами немає такого контрасту. Це прекрасно, дивовижно, що ти виходиш за Гілберта. Ти зовсім не була б щаслива з Роєм Гарднером. Нарешті я це розумію, хоч тоді так страшенно сердилася. І все-таки, Енн, ти дуже зле вчинила з Роєм.
Я чула, він оклигав після цього потрясіння, усміхнулася Енн.
О, так. Він одружився з дуже милою дівчиною, і вони цілком щасливі. Усе співдіє на добро.
Так кажуть Джо та Біблія, а вони непогані авторитети.
Алек та Алонзо вже одружені?
Алек так, а Алонзо ще ні. Як зринають у памяті давні добрі дні в Домі Патті, коли я розмовляю з тобою, Енн! Як весело нам було!
Ти буваєш у Домі Патті?
О, так, буваю часто. Панна Патті й панна Марія незмінно сидять при каміні і вяжуть. До речі, Енн, ми ж привезли тобі від них весільний дарунок. Угадай, який?
Не знаю. Як вони довідалися про весілля?
Я їм розповіла. Я була в них минулого тижня. Вони дуже зацікавилися. А позавчора панна Патті надіслала мені записку із проханням зайти і попросила передати тобі їхній дарунок. Що ти, Енн, найбільше хотіла б одержати з Дому Патті?
Невже панна Патті прислала мені своїх порцелянових песиків?
Саме так! Вони лежать у моїй валізі. А ще я маю лист для тебе. Зажди хвилинку я його витягну.
«Дорога панно Ширлі, писала панна Патті, Ваше майбутнє весілля так зацікавило нас із Марією. Прийміть наші найкращі побажання. Ми з Марією ніколи не були заміжні, та нічого не маємо проти, щоб інші були. Ми даруємо Вам порцелянових песиків. Я збиралася Вам їх заповісти, бо Ви, здається, щиро їх полюбили. Але ми з Марією з ласки Божої надіємося ще довгенько топтати ряст, тож я вирішила подарувати їх Вам, доки Ви ще молоді. Лиш не забувайте, що Гог дивиться праворуч, а Магог ліворуч».
Уяви цих прегарних старих песиків на камінній полиці в домі моєї мрії, заворожено мовила Енн. Я й сподіватися не могла на такий розкішний дарунок.
Того вечора в Зелених Дахах вирували приготування до завтрашнього свята, проте в сутінках Енн тихенько вислизнула з дому. У цей останній день свого дівоцтва їй лишалося здійснити ще одне маленьке паломництво і зробити це вона мусила на самоті. Енн пішла до могили Метью на маленькім ейвонлійськім цвинтарі, який укривали своєю тінню тополі, на мовчазну зустріч із давніми спогадами та безсмертною любовю.
Як тішився б Метью разом з нами завтра, прошепотіла вона. Але я певна, що він усе знає й тішиться деінде. Колись я читала, що наші померлі не мертві, доки ми не забудемо їх. Для мене Метью не помре ніколи, бо я ніколи його не забуду.
Вона поклала на могилу принесені квіти й поволі рушила довгою стежиною вниз зі схилу пагорба. Пишний вечір був налитий мерехтливою грою світла й тіні. У небі на заході пливли малинові й брунатні хмари, між якими там і тут видніли довгі смуги яблучно-зеленого неба. Унизу миготіли призахідні відблиски моря, і з жовтавого узбережжя долинав невпинний шум великої води. А довкола неї, у прекрасній сільській тиші, завмерли рідні, милі серцю пагорби, ліси й поля.
Історія повторюється, мовив Гілберт, виходячи їй назустріч із хвіртки в обійсті Блайтів. Памятаєш нашу першу прогулянку цим схилом, Енн? До того ж, це була найперша наша прогулянка вдвох.
То були сутінки, і я так само поверталася з могили Метью а ти вийшов із хвіртки. Тоді я, припнувши гордість, уперше заговорила до тебе.
I небеса розкрилися переді мною, додав Гілберт. Відтоді я з нетерпінням чекав на завтрашній день. Ми попрощалися біля вашої хвіртки, і я рушив додому найщасливішим хлопцем у світі. Енн мені пробачила!
Хоча це ти мав би пробачити мені. Я була невдячною малою негідницею і це після того, як ти, по суті, врятував мені життя того дня на ставку. Як обтяжував мене цей борг перед тобою! Ні, я не заслуговую на щастя, що прийшло до мене.
Гілберт засміявся й міцніше стис дівочу руку із перстеником на підмізинному пальці. То була каблучка з перлами Енн не захотіла носити дошлюбний перстень із діамантом.
Я розлюбила діаманти, відколи дізналася, що це зовсім не ті дивовижні фіолетові камені з моєї уяви. Справжні діаманти завжди будуть нагадувати мені про те колишнє розчарування.
Але перли віщують сльози, як сказано в давній легенді, заперечив Гілберт.
Я не боюся сліз адже це можуть бути й сльози щастя. У найщасливіші миті мого життя в очах у мене були сльози коли Марілла сказала, що залишить мене в Зелених Дахах, коли Метью подарував мені першу мою гарну сукню, коли я почула, що ти одужаєш