Ти що з глузду з'їхав? питає раджа. Чого ти смієшся?
Та я подумав про те, як після моєї смерті сусідній володар запряже тебе в плуг і оратиме тобою землю. Бо ти ж не знаєш, що тільки я можу зупинити вороже військо. Виходить, ти сам бажаєш собі лиха. От я й сміюся.
Гаразд, каже раджа. Скарати я тебе встигну. Але знай: якщо не спиниш ворожого війська, тебе чекає ще страшніша смерть!
Тоді бідняк попросив, щоб йому дали коня. Він, мовляв, виїде назустріч ворожому війську.
Раджа наказав привести коня.
Сів бідняк верхи й помчав назустріч воякам сусіднього володаря.
На кордоні побачив він вороже військо. Попереду їхав сам володар. Прискакав бідняк до нього та й каже:
Поки я живий, жоден твій вояк не топтатиме наші землі. Спочатку тобі доведеться вбити мене. Але дорого ти заплатиш за мою смерть!
Володар подумав: «Якщо я вб'ю його, збудуться слова того віщуна, і на мої землі впадуть чума, голод і засуха!..»
Ні, мовив уголос володар, хай тебе вбиває твій раджа! А я собі не ворог!
І повернув своє військо назад. Прискакав бідняк до раджі та й каже:
Я свою обіцянку виконав. Вояки-чужинці не топтатимуть наш край.
Задоволений раджа наказав виплатити біднякові з казни тисячу рупій. Бідняк узяв гроші, а тоді підійшов до багатія:
Ти програв, плати мені й ти!
Мусив і багатій відрахувати тисячу рупій.
Узяв бідняк на плечі мішок із грішми та й мовить на прощання багатієві:
Тепер бачиш: дурневі й гроші не поможуть, а розумний і без грошей зарадить собі в біді!
ДОБРОДУМ І ЗЛОДУМ
ЛЖили в селі два сусіди. Першого звали Джармабудхі тобто Той, у кого добро на думці, а другого Папабудхі тобто Той, у кого зло на думці. Одне слово, Добродум і Злодум.
Якось прийшов Злодум до сусіда та й каже:
Вичитав я в книжках, нібито людина марно проживе життя, якщо не побуває в чужих краях, не взнає чужих звичаїв і мов.
Я теж десь про таке чув, відповідає Добродум. Зрадів Злодум і каже:
Коли так, нумо мандрувати по білому світу! А все, що заробимо на чужині, поділимо порівну.
Добродум згодився. Вранці вони попрощалися з односельцями та й подалися в чужі краї.
Довго блукали Добродум та Злодум по світу. І скрізь Добродум знаходив собі роботу, а вдячні люди годували його, вдягали й платили гроші. А Злодум повсякчас прикидався недужим і байдикував.
Добродум заробив цілу торбу грошей. Ось тоді Злодум і сказав:
Любий друже! Довго тужив я за рідним краєм, але більше не можу. Повернімося в наше село, в рідний дім.
Я залюбки повернуся додому! відповів Добродум. Бо краще у злиднях, та вдома, ніж у достатку, але на чужині.
Побалакали так і вирушили на батьківщину.
Як підійшли до рідного села, Злодум озвався:
Любий друже! Є в мене до тебе прохання. Та соромно казати боюся, що образишся.
Якщо ти мені товариш, мовив Добродум, то немає чого соромитись. Хіба ж ти замишляєш проти когось щось лихе?
Та ні! вигукнув Злодум. Ось про що я хотів тебе попросити. Соромно мені, що я вертаюся додому з порожніми кишенями, а в тебе ціла торба грошей. Сховай їх де-небудь, аби ніхто про них не знав.
Гаразд, каже Добродум. Візьмімо з торби по сто рупій кожен, а решту закопаємо отут під дубом. Щомісяця братимемо з торби по десять рупій, і нам вистачить грошей на багато років.
І вони закопали Добродумову торбу в лісі під дубом.
Але тієї ж ночі Злодум подався в ліс і вкрав торбу з грішми.
По якімсь часі Добродум вирішив узяти трохи грошей. Пішов він до лісу, почав шукати торбу. Копає тут, копає там немає грошей. Збагнувши, хто вкрав його торбу, Добродум побіг до сусіда.
Як же тобі не соромно! мовив він. Я мав тебе за товариша, та, видно, помилявся. Ти просто злодюжка!
Я злодюжка?! обурено вигукнув Злодум. Це ти вкрав мої гроші, ти! Зараз же поверни мені півторби!
Довго вони сперечалися, лаялися та сварилися. Нарешті пішли до судді й попросили, щоб той розсудив їх.
А
суддя й каже:
Ніхто нічого не знає. Тільки всемогутній бог Брахма знає, на чиєму боці правда. Доведеться випробувати вас вогнем. Я покладу кожному на долоню розпечене залізо: хто перший, не стерпівши болю, скрикне той і злодій.
Злодум злякався такого випробування.
Я маю свідка, що гроші вкрав сусід, сказав він. У тому дубі, під яким ми закопали гроші, живе божество; воно бачило, як уночі приходив злодій.
Гаразд, відповідає суддя. Приходьте завтра вранці в ліс, там я вас і розсуджу.
Другого дня вранці суддя й інші люди прийшли в ліс. І Добродум прийшов. Тільки Злодума нема й нема. Суддя й каже:
Спробуємо і без нього взнати правду.
Потім підійшов до дуба й питає:
О божество! Скажи, хто вкрав гроші Добродум чи Злодум?
І з дерева почувся голос:
Добродум! Добродум!
Люди як почули, що дерево розмовляє, то так і поніміли з подиву й переляку. Навіть про Добродума забули. А той тим часом зібрав жмут сухої трави, підпалив її й кинув з другого боку дерева в дупло.
Зненацька в дуплі пролунав страшний крик, і з нього вискочив Злодум!
Тут усі зрозуміли, що то він сховався заздалегідь у дуплі й видав себе за лісове божество.
Суддя розгнівався і спочатку хотів був кинути Злодума в охоплене димом дупло, та потім передумав і сказав: