Зараз же йди додому і поверни сусідові вкрадені гроші. І знай: якщо завтра вранці я ще застану тебе в селі, то накажу повісити на цьому дубі.
Злодій повернув Добродумові всі гроші, тоді зібрав свої пожитки й до заходу сонця вирушив із села. Хтозна, що з ним було далі. Кажуть, він знов помандрував у чужі краї. Але шлях туди лежав через джунглі, де повно злих звірів; жодній людині ще не вдавалося вийти звідти цілою.
Так чи так, а злодій дістав по заслузі.
ЯК НАЙМИТ ПОМІЩИКА ПРОВЧИВ
ППлата в мене добра десять рупій на місяць. Але всі гроші одержиш у кінці року. А як покинеш роботу раніше, то нічого не дам. Зате якщо я сам схочу вигнати тебе до кінця року, то відріжеш мені вухо.
Своїх наймитів поміщик примушував чорно працювати від раннього ранку до пізнього вечора. Вони робили і в полі, й на городі, пасли худобу, варили обід, прибирали в будинку А на обід їм давали сухого коржика з рисових висівок і мисочку води, в якій варився рис для поміщика та його дружини.
Жоден наймит не витримував до кінця року. Та й хто б то стерпів таке тяжке й голодне життя! Через два-три місяці він кидав роботу і, звичайно, не одержував жодної рупії.
А скупому поміщикові цього тільки й треба було.
Бач, як добре я придумав! хвалився він жінці. За рік на мене працює кілька наймитів, і жодному я нічого не плачу.
Так збігав рік за роком. Поміщик наживав багатство.
Якось до нього прийшов найматися Радж, дванадцятирічний син селянина з цього самого села. Поміщик і йому сказав, що в кінці року заплатить сто двадцять рупій. А наостанку, як завжди, додав:
Якщо ж я вижену тебе раніше, то відріжеш мені вухо.
Гаразд, відповів хлопець.
Коли так, запрягай буйвола і їдь орати поле.
Весь день Радж гнув спину в полі. А як настав вечір, прийшов у двір і попросив їсти.
Поміщикова жінка винесла йому сухого коржика і мисочку води. З'їв це Радж та й каже:
Дякую вам, добра пані, ви дуже щедрі! А може, у вас іще щось є?
Поміщикова жінка розгнівалась та як крикне:
Іще щось? Ненажера! Нічого я тобі не дам!
Так хлопець і ліг спати голодний. Але вночі, коли господарі вже полягали, він пробрався до комори з харчами й добре наївся.
Вранці поміщикова жінка зайшла до комори й аж похолола: долі лежала купа кісток і кришки від пшеничного хліба. Вона в крик:
Обікрали! Ой лишенько! Об'їли нас! Ой горе нам, горе! Прибіг чоловік.
Ти бачиш? репетує жінка. Той ненажера підмів уночі всі наші харчі. Хіба можна тримати такого наймита?!
Поміщик наказав привести Раджа.
Геть з мого дому! закричав вій. Щоб ноги твоєї тут не було!
То ви мене женете? спокійно питає наймит. Гаразд, я піду. Тільки спершу дозвольте, як ми й домовлялися, відрізати вам вухо.
Почувши ці слова, поміщик ураз пригадав свою умову й тяжко зітхнув.
Я тебе не жену, сердито буркнув він. Тільки щоб до комори більш не лазив! Бачиш, тепер нам із господинею нема чого снідати. Зараз же засмаж найжирнішого фазана!
Воля ваша, пане, мовив наймит і пішов до пташника.
А в пташнику гуляло аж два десятки гарних фазанів. Не довго думаючи, Радж порізав їх усіх, потім вибрав найжирнішого й поніс на кухню. А поміщикова
жінка вже як уродилася.
Оцей фазан найжирніший! каже Радж. Господар звелів засмажити найжирнішого, то я, щоб не помилитися, про всяк випадок порізав усіх, а тоді вибрав найважчого.
О горе нам, горе! заголосила господиня. Цього наймита треба негайно прогнати!
Та поміщик уже сам згадав свою умову й сказав:
Нехай завтра вижене в ліс усіх наших кіз і пасе їх там цілий тиждень.
Погнав Радж до лісу кіз. Сидить собі в курені, попиває козяче молоко та слухає пташок. А в той ліс бідні селяни ходили по хмиз. І коли котрийсь із них проминав хлопця, той дарував йому з поміщикової череди козу. До кінця тижня в Раджа залишилося тільки одне козеня. Наймит і погнав його додому.
Поміщик як побачив те козеня, трохи не сказився.
Де мої кози, негіднику? кричить. Я мав таку гарну череду! Де вона?
Усіх кіз поїв тигр, відповідає Радж. Я сам ледве врятувався, вилізши на дерево, та оце козеня прихопив з собою. Так що скажіть-мені спасибі.
Довго бідкалися поміщик із жінкою, та що вдієш! Кіз не вернеш, і наймита не можна виганяти.
Через кілька днів поміщик звелів Раджеві:
Завтра зранку збереш у саду половину бананів, половину апельсинів і половину персиків.
Другого дня на світанку, коли господарі ще спали, Радж узяв драбину, гострого ножа й пішов у сад. Від кожного банана він одрізав половинку й кидав на землю. Покінчивши з бананами, Радж побіг до апельсинових дерев і повідрізав од кожного апельсина по половинці. Потім зробив те саме з персиками.
Коли скупий поміщик виспався й вийшов у сад, він побачив, що всі його фрукти зіпсовані. Земля була всіяна половинками бананів, апельсинів та персиків, а другі половинки висіли на деревах.
Геть з мого двору! заверещав поміщик. Ти занапастив урожай, за який я вторгував би тисячу рупій! Аж тисячу рупій!
Та ви ж самі наказали зробити це, смиренно відповів наймит.
Я?! крикнув поміщик.
Атож. Ви звеліли зібрати половину бананів, половину апельсинів і половину персиків. Я виконав ваш наказ. Та якщо ви женете мене я піду. Тільки спершу відріжу вам вухо.