Одна з моїх улюблених історій про власників підприємств розповідає про компанію із двадцятьма двома офісами, розкиданими у трьох штатах та головним офісом, де провадиться одночасно три бізнеси. Після трирічної праці її власника зі мною до нього прийшла його помічниця з досить тривалим стажем роботи і сказала йому: «До того часу, як ви почали слухати цього Кеннеді, ви були набагато приємнішим босом, і мені більше б не хотілося тут працювати». Зауважте, прибутки його компанії відтоді зросли на 35 %. Він увічливо відповів на це, мовляв, їй буде краще знайти інше місце роботи, де їй би більше сподобалось. Як бухгалтер він розрахував: від того, чи подобається Берті у нього працювати, не додасться бонусів до його банківського рахунку, та й не збільшиться його внесок у пенсійний фонд. Звичайно, я не захищаю тих, хто робить існування у робочий час на робочому місці завідомо неприємним. Проте чомусь службовці та автори бізнес-книжок вважають, що ваше завдання робити своїх підлеглих якомога щасливішими. Вони забувають, що ви платите їм за те, аби вони працювали та створювали прибутки. Є галузі бізнесу, які завдають людям задоволення, починаючи від «Діснейленду» і закінчуючи притонами, зареєстрованими у штаті Невада. За свої послуги вони всі беруть плату.
Так, я дійсно вжив слово «безжальність », аби навмисне привернути вашу увагу. Безжальне ставлення одного створює в іншого здоровий підхід до бізнесу. Прочитавши цю книжку, ви самі зробите власні висновки.
Очікую дуже гострі, навіть критичні рецензії. Гадаю, майже 33 % власників підприємств відсахнуться від викладеного на її сторінках, як відсахнулись би від клубка змій, які смакують щурами у них під ліжком. Коли ви один із таких, я не прошу пробачення. Лише сподіваюся на співчуття. Може, від когось я його й отримаю. Це не буде лист від зачудованого фаната. Перш аніж його писати, вам слід знати, що я запроваджую у своїй практиці політику імунітету до критики.
Гадаю, інші 33 % із цього радітимуть: нарешті хтось насмілився сказати
правду і дав дозвіл обходитися зі своїми підлеглими, як належить поводитися справжньому новому власнику підприємства, і дав чесні практичні поради, як це робити. Маю надію, мені напишуть багато з вас, аби розповісти, як ці поради вам допомогли. Як надали сміливості? Як привели до успіху?
Гадаю, останні 33 % будуть спантеличені. Проте ці 33 % спантеличуються від усього, що колись трапляється. Ви знайомі з такими, як вони, у своїй компанії, так само й у житті поза роботою. Їх легко помітити. У них зазвичай спантеличений вираз обличчя.
Якщо ви належите до 33 % тих, що радіють, ласкаво прошу і вітаю!
Найважливіше, що ви повинні знати, Віллі Ломан зазнає навіть більшої поразки як керівник, аніж як комівояжер. Зовсім не очевидно, що керівник, який усім подобається, буде продуктивнішим і дасть компанії більших прибутків. У спорті, наприклад, найменш успішні гравці збираються у команду невдалого тренера, який їм подобається, бо хочуть урятувати його від звільнення. Бос, який усім подобається, не тільки не успішніший від боса, якого не люблять підлеглі, він може бути і зовсім не успішний. Отже, очевидно, правильним буде зняти з порядку денного пункт «подобатись». Є багато пріоритетів, важливіших за цей.
Новомодне робоче місце як палац розваг та відпочинку не можна обминути коментарем. Цей популярний пунктик породжений Google та його середовищем робочих місць, а також академічними теоріями та любовю до них, а ще безрозсудною пристрастю мас-медіа та створенням численних нагород за «Найкраще робоче місце» у певному місті чи певній промисловості. Існують навіть нагороди за «Найвеселіше робоче місце». Отже, компанії з ентузіазмом організовують кімнати для ігор, кімнати відпочинку, виділяють час для психологічного розвантаження та сну, службовці стовбичать довкола на роликових ковзанах та у щось грають. Я маю контрольний пакет акцій у компанії зі зростання програмного забезпечення, де є «Злаковий бар» для працівників із різноманітними безкоштовними злаковими та молочними напоями. Ця фірма одержала якусь нагороду за «Найкраще робоче місце». Я дуже хвилююся щодо своїх інвестицій у неї. Через це я фактично забрав готівкою частину вкладеного капіталу під час фінансового раунду розширення у «ґолдмен Кечс».
Гадаю, ви не заперечуєте успіх Google , але в інших випадках я бачив, як підхід «Турботи та підгодовування» нищить продуктивність та прибутки. Після того як я це написав, Фейсбук розгорнула дискусію про план побудування власного містечка, де можна жити, отримуючи цілодобову турботу, де б забезпечували щоденне прання, наповнювали холодильники, а мікроавтобуси привозили б робітників на роботу і відвозили додому. Це щось на кшталт повернення до містечок сталеливарних та вугледобувних компаній під час промислової революції. Вважається, що люди не в змозі потурбуватися про себе, і продуктивність буде найкращою, коли їх збудити, вмити, одягти, нагодувати сніданком та привезти на робоче місце, наче мама, яка готує до школи своїх зовсім маленьких дітей. «Амазон» має до цього зовсім інший підхід.