Ви власник зоопарку. Вони зебри.
Їхній щоденний розклад часто протилежний від вашого, як, наприклад: вони хочуть, аби клієнт поквапився і пішов принаймні за пятнадцять хвилин до кінця робочого дня, незалежно від того, купив він щось, чи ні, аби лише вискочити з офісу на хвилинку раніше, адже треба зустрітися з приятелями за вечерею в «Еплбі», поки курячі крильця не охололи. Ви ставитеся до клієнта, немов до китайської порцеляни, аби він почувався зручніше, аби йому чемно допомогли, ніколи не квапили, хочете, аби він купив хоча б дещицю, навіть якщо вашому підлеглому доведеться зачинити офіс на пятнадцять хвилин пізніше. Ви у цей час не однодумець свого підлеглого і ніколи ним не будете. Навіть із тим, кому ви сплачуєте премії або бонуси. Мене швиденько виряджали з магазину «Офісмакс» за пятнадцять хвилин до закриття, а якоїсь неділі мене виставили з автосалону о третій пополудні. Удома на службовців чекають партнери та партнерки, чоловіки та дружини, їм цікавіше буде зосередитися на тому, чи багато випадків вони мають для вправляння у сексі, і для цих дружин і чоловіків страшенно важливо, аби їхнє золотце повернулося додому, пішло з ними до ресторану чи на стадіон, уболівати за футбольну команду, де гратиме Сонечко Джоні. А тут якісь ваші витребеньки! Адже вони гніватимуться! Звичайно, ваші інтереси їх анітрішечки не хвилюють!
І на вершині всього цього відмінність їхніх прибутків від ваших, їхньої влади від вашої. Отже, якби ви могли чути їхні розмови у себе за спиною, обговорення з друзями та в родинах, ви б неодмінно помітили, як росте і роздувається ця образа, висловлена у різні способи, її схвалює та підтримує їхнє оточення. Про мене забули, і, очікуючи клієнтів, я навіть іноді сидів у офісах досить близько від передніх столів і мені доводилося чути уривки таких розмов службовців у робочий час. Ваші підлеглі схильні вірити, що вони виконують усю роботу, а ви забираєте всі гроші, тоді як вони з шеляга на шеляг перебиваються. Побачивши
вашу нову автівку, почувши, що ви перебудовуєте свій будинок, помітивши, що вас немає на роботі, натомість ви відпочиваєте у пляжному будиночку, а вони гарують на тяжкій ниві торгівлі, підлеглі глибоко на вас ображені. Уже сам факт, що ви можете звільнити їх, а вони вас ні, а те, що ви вирішуєте, коли їм іти у відпустку, а самі можете взяти її тоді, коли заманеться, розпікає їх іноді до краю. Вони вважають, що краще, ніж ви, розуміються на усьому, знають усе краще за вас, сама думка, що попри це мусять діяти згідно з вашими безглуздими схемами та новими ідеями. Таке приниження постійно обговорюється в медіа, підсилюється ними. Найпопулярніші видання із задоволенням розповідають про нарікання робітників на зарплати; платні, мовляв, вистачає на фастфуд, коментатори потирають руки та проливають крокодилячі сльози стосовно потреб цих людей, на їхні «можливості низького життєвого рівня», проте зовсім не говорять про потребу їхньої самоосвіти, розвитку цінніших навичок та зростання можливості піднятися до вищого життєвого рівня. Жодної згадки про звязок з інвестиціями бізнесменів, про ризик, зниження рентабельності, зростання податків та вартості утримання кожного співробітника. Таке уявлення однобічне. Усюди демонізація виробників та взагалі багатіїв, яка спалахнула під час правління Обами, створила більші труднощі примусити робітників виконувати свою працю якомога краще за платню, на яку вони погодилися, підписуючи контракт, поглибила ненависть до роботи та «рабовласників», які примушують вважати працю найчудовішою справою, яку слід належно виконувати. Нарешті, їхні думки заглиблені у гаджети. Купівля на «Амазон», гра у «Злих пташечок», зазирання крадькома на порносайти, користуючись компютерами компанії у робочий час ці проблеми вже існували, коли я писав перше видання цієї книжки. Існують вони й зараз, однак тепер вони зросли у багато разів, бо робити все це легше завдяки поширенню планшетів та смартфонів, а також у постійному необмеженому звязку зі сторінками онлайн-розваг. Виникають також перерви на дзвінки та Е-мейли, а тепер зявилися текстові повідомлення, дехто отримує в робочий час від десяти до трьохсот таких послань, і вони не стосуються праці, не кажучи вже про оновлення у Фейсбуці, Твіттері і т. ін., і все це входить у їхній щоденний розпорядок робочого часу. І у цих занять пріоритети вищі, ніж приносити якомога більше прибутку своєму працедавцеві, так?
Правда про те, що безжальний менеджмент не порожні балачки 1
Вони не є вашими приятелями. З ними можна якоюсь мірою мати дружні стосунки, заохочувати їх до приязного ставлення до вас. Ви хочете створити з ними щось на зразок товариства, мало не братства. Проте памятайте: якщо ви разом із ними будете привалені у шахті, а харчі закінчаться, не вагаючись, вони повечеряють вами. Безсумнівно, ви повинні відзначати дні їхнього народження, дні народження їхніх дітей, роковини, щиро турбуватися про їхнє здоровя та душевний стан. Однак візьміть до відома, що принесений вам шматок торта на день народження лише почасти виражає дружбу, але у більшості це примусова чи обовязкова дія.