Ну то й що ж? Я можу, я згодна стати твоєю другою дружиною! незворушно відповіла Гаяне.
Ні, не можеш. У нас не можна мати двох дружин.
Чому не можна? У мого ж батька є ще дружини, крім матері! здивовано відповіла Гаяне. Хіба у вас не так?
А потім Гаяне зніяковіла. Хоч вона й вивчила мову матері, але мало цікавилася звичаями її батьківщини. Дівчині й на думку не спало, що в тій північній країні все інакше, там не буває багатоженства. Коли вона вперше побачила Тимофія, то зрозуміла, що саме такого чоловіка хоче. Але мати їй заборонила не те, що наближатися, а навіть думати про нього. Тоді Гаяне, улюблениця батька та без міри розпещена ним, хоробро вирішила сама виправити цю обставину й виконати свою забаганку
піти за вподобаним чоловіком до тієї країни, де народилася й за якою так тужила її мати. Однак дівчина зовсім не подумала про те, що вродливий українець може не бути вільним, що він уже має наречену або дружину. Тепер, дізнавшись правду, Гаяне розгублено дивилася на Тимофія, кліпаючи довгими віями.
Ні, не так. У нас може бути лише одна дружина до самої смерті. Та й для тебе принизливо бути другою, а для мене безчестя, заприсягшись у коханні та вірності одній жінці, одружитися з іншою, порушивши свою клятву, відповів Тимофій. Вибач мені, постарайся зрозуміти й не шукай більше зі мною зустрічей.
Він швидко розвернувся й пішов, залишивши Гаяне в сумятті. Точніше, Тимофій уперше в житті просто втік від жінки. Хлопець досадував для нього було неприємним і це освідчення в коханні, і те, що він змушений був виправдовуватися перед Гаяне. Йому навіть стало шкода дівчину. Побоювався Тимофій і того, що все це може для нього погано скінчитися. Але, зрештою, хіба він у чомусь винний? Швидше вже поїхати б! Бо чи голову зрубають, чи силоміць оженять!
Утім, наступного дня Тимофій безперешкодно покинув будинок Аветика. Гаяне більше не показувалася. Чи то вона образилася на нього, чи то все правильно зрозуміла, чи то на самоті переживала своє горе першого нерозділеного кохання, але більше Тимофій ніколи не бачив цієї дівчини.
Тиміш тепло попрощався з ним. За весь цей час він дуже привязався до Красунчика й тепер засмутився через розлуку і з батьком, і зі своїм приятелем, яка Бог знає скільки триватиме. Дійсно, ніхто не знав, скільки часу Тиміш проведе в заручниках. Жити його залишили у Аветика, але він був зобовязаний щодня відвідувати ханський палац. Хмельницький зоставив із ним двох найвідданіших козаків, доручивши їм безпеку сина. Крім того, під час прощання батько порадив Тимошу вивчити татарську мову, уважно придивлятися до життя кримців, потоваришувати зі знатними татарами, оскільки надалі все це може йому знадобитися.
Нарешті козацьке посольство залишило Бахчисарай. Разом із ним в Україну йшло чотири тисячі татар, очолюваних Тугай-беєм.
Єдиного не знав Хмельницький щойно козаки виїхали з Бахчисарая, як Іслям Ґерай відразу направив гінців до коронного гетьмана Миколи Потоцького і князя Єремії Вишневецького із завіреннями у дружбі. Цей ханський маневр мав мету обілити його в очах польських вельмож, аби ніхто не міг предявити Ґераю претензій у пособництві повстанцям. Однак така хитрість хана пішла баламутам на користь, послабивши пильність магнатів, які не могли не взяти до уваги завірення ханських послів.
А орда тим часом прямувала до Січі. Дивно було бачити татарських воїнів. Одягнені в шаровари із сірої тканини, кожухи та шапки з овчини, здаля вони походили на юрбу обідранців, проте були непогано озброєні шаблями, кинджалами й луками. Тимофій знав, що татари чудові лучники: із семирічного віку кожний татарський хлопчик їсть лише ту дичину, яку сам уполює з лука, а з дванадцятирічного віку обовязково бере участь у воєнних походах. Тому всі вони й були розпачливими та сміливими воїнами, чудовими наїзниками. Це були не просто скотарі та злодії, що вчиняли набіги з метою захоплення невільників і чужого добра, це було військо, яке своєю хоробрістю й відвагою не поступалося низовим козакам. Не дивно, що лише ці дві сили могли протистояти одна одній ось уже стільки років. Хмельницький розумів усі ці переваги орди і правильно розсудив, що допомога татар у війні проти Речі Посполитої буде істотною.
Проте сам Тугай-бей, відомий як лютий воїн, справляв інше враження його каптан, прикрашений лисячим хутром, був із дорогого сукна, а зброя та кольчуга надзвичайно розкішні. Сам він був вихованою та чемною людиною, однак не позбавленою гордині. І це природно Тугай-бей був представником одного з чотирьох найзнатніших татарських родів, що мали право обирати ханів і піднімати їх на білому повстяному полотнищі на честь обрання, читаючи молитви. Щоправда, після входження Кримського ханства до складу Османської імперії фактично право вибирати хана належало султану, а знатним беям залишилася лише біла повсть.