Посада правителя перекопського санджака була однією з найважливіших у Кримському ханстві Тугай-бей мав особисту гвардію, йому повністю підкорявся перекопський гарнізон і понад пятнадцять тисяч воїнів-ординців.
Хмельницький розумів і цінував те, що разом із ним іде воювати такий знатний вельможа і досвідчений воїн. А сам Тугай-бей, незважаючи на свою гордовитість, вечорами часто сидів із Хмельницьким біля багаття, ведучи з ним дружню бесіду, попиваючи кумис. Тимофій не заглиблювався у їхні розмови й намагався менше
потрапляти цим двом на очі. Він розумів, що робити йому там нема чого, а вертітися біля можновладців було не в його характері. Але все-таки одного разу йому довелося зіштовхнутися з перекопським беєм.
Щодня Тимофій сам доглядав за своїм Вороном. Він ретельно чистив його, годував, адже норовливий кінь мало кого до себе підпускав. Із того самого дня, коли Тимофій пожалів маленьке лоша та виростив його, Ворон був як товариш. Тимофій не уявляв себе і своє життя без свого коня. Ворон завжди ніби читав думки хазяїна, беззаперечно слухався, а, бувало, і рятував життя.
Трапилося так, що Тимофія за цим заняттям помітив Тугай-бей і просто не зміг не звернути уваги на такого жеребця. Бей підійшов і безцеремонно оглянув Ворона, спробував перевірити йому зуби, але Ворон фиркнув і ледь не вкусив нахабного незнайомця.
Хай Аллах! Який юрга! Не кінь, а вогонь! Я за такого коня дорого заплатив би! сказав Тугай-бей і подивився на Тимофія, багатозначно піднявши брови.
«Ага! Хрін тобі без сметани, а не мій Ворон!» подумав Тимофій, а вголос шанобливо відповів:
Для мене було б честю, якби твоя милість прийняв від мене, простого козака, у подарунок мого коня. Але Ворон не просто кінь для мене він мій брат! Скільки разів його швидкі ноги рятували мені життя! Скільки разів кров із наших ран змішувалася та ставала одним цілим. Вибач мені, але чи погодився би ти, милостивий пане, подарувати або продати брата?
А ти молодець! усміхнувся перекопський бей. Дійсно, нізащо я не розлучився б із братом!
Тугай-бей пішов далі, а Тимофій не знав, що й подумати: чи скривдив він бея, чи ні?! Згодом, коли йому надіслали від татарина в подарунок дороге сідло й кінську збрую, хлопець зрозумів, що догодив тому своєю відповіддю. Тугай-бей не ображається на нього за відмову. Тимофій полегшено зітхнув бракувало ще спричинити невдоволення татарина.
У квітні татари вже наблизилися до Микитинської Січі. Але табором розташувалися в гирлі річки Базавлук, на Переволочанському шляху для охорони західних кордонів Запоріжжя від можливого вторгнення польських військ.
Сам Богдан Хмельницький зі своїми козаками й чотирма наближеними до Тугай-бея знатними мурзами направився до Січі.
Розділ ХІІ. ПРИСТРАСТЬ ПАНА ПОЛКОВНИКА
Бентежило Орисю і власне двозначне становище: хто вона тут гостя чи майбутня господиня? Якби вона була дружиною Тимофія, то почувалася б упевненіше. Ось уже майже дві седмиці живе вона в цьому багатому домі, а все ніяк не може звикнути до цього нового для неї буття знатної панночки. Адже життя Орисі кардинально змінилося: челядь носилася з нею, немов орда няньок з єдиною дитиною оберігала і плекала, виконувала будь-яке бажання. Кшися не давала своїй панні нічого робити, навіть підняти стрічку, що впала додолу. Михайлик постійно крутився біля неї, розважав цікавою бесідою, прогулювався з дівчиною в погожі дні навколо будинку й околицями. Орися ніколи не мала брата, тому вона прикипіла до хлопчика, немов до молодшого братика, і була тільки рада його товариству. А Михайлик тягнувся до Орисі, адже вона була з ним лагідною. Батько його не любив, часто поводився грубо і зневажливо, хлопчик бачив це й почувався самотнім та вбогим. А біля своєї майбутньої тітки Михайлик забував про самотність, слабке здоровя, лагідне ставлення було бальзамом для його душі, що страждала від нестачі батьківської любові.
Тільки сам господар маєтку, пан Матвій, викликав у Орисі трепіт. Він був завжди ввічливим і чемним, однак холодний у своєму ставленні до дівчини. Вона постійно ніяковіла в його присутності. Сині очі колишнього козацького
полковника дуже нагадували їй очі Тимофія, лише були немов крижані та позбавлені тієї теплоти й вогню, якими сяяли очі коханого.
Орися підійшла до дзеркала, узяла гребінець і почала причісуватися. Двері прочинилися, в щілинку заглянула Кшися і, побачивши, що її панна вже прокинулася, упурхнула до кімнати.
Доброго ранку, панночко! Знову сама! Чому мене не покликала? Кшися відразу заметушилася біля своєї господині, готуючи воду для вмивання.