Ти, козаче, думай, що робиш і з ким говориш! Тут тобі не Вкраїна! гнівно сказала Айбану.
Тимофій уже знав, що вона була українкою, тому не здивувався.
Помилуй, матінко! Хіба я міг виявити неповагу до твоєї дочки, коли я поважаю її батьків? Просто не міг же я не відповідати на запитання панни. Це було б нечемно з мого боку, з досадою виправдовувався він.
Нечемність не нечемність, а все-таки тримайся від неї подалі. Де це ви були? запитала Айбану, окинувши поглядом молодих козаків.
Ми ходили в монастир, відповів Тиміш, який зі сміхом спостерігав усю цю сцену: і справді кумедно, як дівчина чіпляється до його приятеля, а її матінка розпікає ні в чому не винного хлопця.
Темні очі жінки стали сумними.
Звідки ви родом? зненацька запитала вона.
Я з Чигирина, відповів Тиміш.
А я з Подільського воєводства, ухильно відповів Тимофій.
Айбану стрепенулася, у її очах промайнула радість.
Отже, ми з тобою з одного краю. Адже я теж народилася в Поділлі.
Тимофій усміхнувся виявляється, приємно зустріти на чужині земляка, та ще й зі свого рідного краю.
Ти, козаче, як ще підеш до храму Божого, то помолися про грішну душу раби Євдокії. Прошу тебе, помолися про мене! з несподіваною тугою й болем попросила Айбану.
Але хіба ти,
матінко, не мусульманка? здивувався Тимофій.
Жінка похитала головою.
Мене вкрали з дому татари, коли виповнилося пятнадцять років. Чоловік купив мене на невільничому ринку Кефе. Узяв у дім невільницею, а згодом одружився зі мною через дітей. Інакше наші з ним діти були б тумами , а він цього не хотів. Однак він не запитував про те, чи хочу стати мусульманкою. Дав мені інше імя. Айбану означає дівчина, що подібна до місяця, зітхнула жінка. Відтоді життя моє змінилося мене теж почали вважати мусульманкою, але я не відрікалася від Христа. І розповідати про це було небезпечно це загрожувало бідою передусім моєму чоловікові. Адже він приховував те, що я колись була рабинею, та ще й іслам не прийняла. Ось так і прожила все життя тут, не сміючи ввійти до Божого храму.
Обличчя її не було видно за чадрою, але Тимофій побачив, що очі жінки наповнилися слізьми. Айбану відвернулася.
Добре. Ідіть із Богом! І запамятай, козаче: тримайся від Гаяне якнайдалі, строго наказала Айбану і, швидко розвернувшись, розчинилася в юрбі перехожих, а Тимофій із полегшенням зітхнув.
Тепер матінка вгамує Гаяне, весело зареготів Тиміш. Вона ж тобі проходу не дає. І як це в тебе виходить, Красунчику, що дівки просто липнуть, неначе мухи до меду? Тобі вже не одна татарка вслід подивилась, поки ти вулицею ішов.
Знаєш, Тимоше, іноді це дуже ускладнює життя. Ось як, наприклад, трапилося зараз, відповів Тимофій.
Ні, ну все ж таки? не вгамовувався Тиміш. Слово ти яке знаєш, чи що? Ти й мене навчив би!
Та що! Помічай не лише вроду їхніх облич, а ще й красу їхніх душ, і в тебе все вийде, відповів Тимофій і досадливо покрокував до будинку Аветика.
На щастя, під впливом матері Гаяне залишила свої домагання й більше не зявлялася на шляху Тимофія. Тепер він зміг спокійно переміщатися будинком, адже не боявся наштовхнутися на заповзятливу дівчину. Щоправда, козацьке посольство недовго затрималося в Бахчисараї. Здобувши від хана завірення в дружбі й допомозі, а також багаті подарунки, козаки зібралися в дорогу.
Одначе перед поверненням на Січ, з Тимофієм трапилася ще одна пригода, повязана з Гаяне. Останнього вечора перед відїздом Аветик пригощав козаків пишною вечерею. Він був людиною далекоглядною, тож вирішив не втрачати дружби з козаками хтозна, як життя повернеться! Вечеря минала весело, але Тимофієві за весь час перебування в Бахчисараї вже набридла ця смачна, ситна їжа, тому він непомітно вийшов на свіже повітря, у зовнішню відкриту галерею, що тяглася вздовж усього другого поверху будинку.
Чудова весна була в Бахчисараї. Тепло прийшло швидко, зовсім не так, як у його ріднім краї. Удихаючи пахощі ніжної зелені, які приносив легкий, теплий вітерець, Тимофій дивився на небо місяць і зірки тут здавалися більшими, ніж в Україні, і сяяли яскравіше.
Тимофей!
Тихий шепіт вивів його із задуми, і Тимофій навіть здригнувся. Гаяне нечутно підійшла до нього ззаду, обличчя її було відкрите. У яскравому світлі місяця Тимофій не міг не роздивитися личка дівчини. Поєднання двох націй, вірменської та української, подарувало Гаяне дивну вроду не можна було не захопитися нею. Зненацька дівчина кинулася йому на шию й повисла на ньому.
Відвези мене із собою! Ти їхати завтра, то відвези мене із собою, прошу тебе! Ти в мене тут! дівчина приклала руку до грудей. Вочевидь, Гаяне, чи то з хвилювання, чи то від незнання повною мірою української мови, намагалася пояснити, що закохана в нього.
«Боже! Лише цього мені бракувало! За що це мені?» стражденно подумав Тимофій і рішуче відсторонив від себе дівчину.
Гаяне! Вислухай мене уважно й постарайся зрозуміти. Твоя врода не залишила мене байдужим, але я не можу подарувати тобі свого серця воно вже не належить мені. Удома на мене чекає дівчина, якій я заприсягся в коханні та вірності. Вибач мені, але я не можу прийняти твоє кохання, обережно відповів Тимофій.