нападали на їхні крихітні поселення заради невільників. Однак, незважаючи на суворість степового життя та загрози татарських набігів, утікачі з українських, польських, литовських і московських земель почувалися тут вільно, бо не було над ними у степу немилосердних панів, які примушували б до непосильної праці та несправедливо карали за найменшу провину.
Багато низових козаків, відчуваючи наближення старості, залишали Січ і оселялися доживати свій вік у плавнях та урочищах або йшли в монастир. Так учинив і старий козак Онисько, коли остаточно вирішив відійти від ратних справ. Перед своїм відходом він, за козацьким звичаєм, улаштував пишні проводи, пригощаючи всіх охочих і неохочих горілкою. На цих проводах мали честь напитися і двоє друзів. І ось тепер Марко з Тимофієм, зважаючи на знайомство, вирішили заїхати в гості до колишнього бойового товариша.
Двоє молодих синів Ониська залишилися на Січі, а старий козак, поживши недовго в Черкасах, так і не зміг звикнути до іншого життя, де не було гіркуватого від полину степового вітру, вірних побратимів і найголовнішого свободи. Тому Онисько перебрався в Тернове урочище, де дуже непогано влаштувався. Жив він самотньо, хоча багато козаків стверджували, що нібито десь в Україні чи Польщі в старого козака є дружина й навіть ще двоє дітей. А ось причини того, чому ж старий Онисько залишив дружину та багато років тому прийшов на Січ, де прожив до самої старості, у багатьох розпалювали цікавість і породжували безліч припущень. Найбезглуздіше полягало в тому, що дружина його рідкісна мегера, яка тримала чоловіка на короткому повідку й частенько лупцювала за непокору. Проте поглузувати з цього над старим козаком ніхто не смів і сам Онисько, і сини його мали чималу повагу серед козаків як чесні і сміливі воїни та віддані товариші.
Урочище Тернове розкинулося неподалік правого берега Дніпра і являло собою невелику низовину, оточену з усіх боків невеличким густим лісом. Терновим його прозвали через дикий терен, що пишно розрісся в низовині. Навесні терен тішив око цвітінням білосніжних квіточок, а восени пригощав корисними й терпкими плодами. Перші жителі урочища нещадно вирубали терен у центрі, звільнивши місце для будиночків, а решта колючих заростей оточувала крихітний хутірець, немов жива огорожа.
На підході до хутора Марко спішився та перевдягнувся в дорогий і ошатний одяг. У розважливого, сміливого Марка була одна слабкість він любив гарно вдягатися, а його пристрасть до нарядів була хворобливою. Правда, щодень він одягався, як і більшість запорожців, украй просто, майже бідно. Зате коли куди-небудь їхав, то не гидував похизуватися добротним одягом і грошей на нього ніколи не шкодував. Ось і тепер хлопець спеціально перевдягнувся, щоби мати гарний вигляд.
І для кого ти так вбрався? сміючись, запитав Тимофій. Невже в тебе тут лю́бка завелася й ти мене до себе у свати береш?
Ні. Я сидюком-гречкосієм стати не хочу. Але вигляд мушу мати добрий аби всі бачили, що вільний козак їде, Марко швиденько придумав собі виправдання. А то ми з тобою не на лицарів схожі, а на пройдисвітів.
Ще подумають, що ти польський шляхтич, а я твій хлоп! весело хихикнув Тимофій.
Марко зітхнув його друг навіть у простій полотняній одежині, вдягненій із нагоди подорожі і спеки, вигляд мав благородний і був писаним красенем. Засмага обличчя підкреслювала великі сині очі Тимофія, які від цього здавалися ще яскравішими, виразнішими в обрамленні довгих і чорних вій, а білозуба усмішка запалювала в них завзяті вогники. Тимофій не носив на маківці вузького й довгого чуба за звичаєм запорожців. Він збривав своє чорне волосся зі скронь і потилиці, залишаючи його недовгою, широкою смугою від чола до тімені, але зачісував на лівий бік на знак того, що він досвідчений козак. Такий чуб дуже йому пасував, і це була єдина причина, через яку Красунчик нехтував довгим чубом. Вуса Тимофій носив витончені, тонкі, які не приховували чуттєвих губ.
Не подумають! І взагалі, хіба шкода тобі, якщо я ошатно вдягнуся? І так дівчата до тебе, як мухи до меду, липнуть. Не те, що до мене, відповів Марко.