Його батько, Олексій Воловод, мав темне походження, утім, дуже вдало одружився на заможній міщанці, єдиній спадкоємиці солідного статку, тож до кінця днів повністю себе забезпечив. Сімейне життя пана Олексія не було позбавлене щастя лагідна, добра дружина без памяті кохала чоловіка, та й він відповідав їй взаємністю. Їхні діти зростали здоровими й розумними, багатство збільшувалося.
Але одного прекрасного, точніше жахливого, дня помер його тесть. Овдовіла Воловодова теща пані Марися напросилася трохи пожити в домі зятя, доки не оговтається від свого горя і втрати. Воловод поважав матір дружини не менше, ніж покійного тестя, тому, жодної хвилини не вагаючись, погодився прийняти в себе жінку. Про що вже в найближчому майбутньому гірко пошкодував і згодом прокляв той день, коли так необачно оселив тещу у своєму домі. Ця на вигляд поважна жінка, досить широка в талії та із залишками колишньої вроди на обличчі, мала рідкісний талант отруювати життя людям, які її оточували. Про цю обставину Олексієві було невідомо, оскільки честі жити з матірю дружини під одним дахом він досі не мав. А зрідка навідуючись у гості до її батьків, чоловік не помічав кепського характеру своєї тещі.
Оселившись у зятя, на перший погляд скорботна вдовиця відразу проявила свій сварливий характер і енергійно взялася за доньку, мовляв, погана господиня, нечупара, неощадлива, дітей неправильно ростить, виховує. Потоку звинувачень і докорів, настанов і повчань, що обрушилися на голову нещасної молодої жінки, не було кінця і краю. Воловод мовчки терпів це насильство над дружиною, не сміючи заперечувати тещі, поки одного разу його терпець не увірвався. Він заступився за кохану, різко осадивши свою тещу:
Та стули ти вже пельку! Кращої жінки, ніж моя Гапка, годі й шукати на світі! А якщо ти, матінко, чимось незадоволена або тобі в нас не подобається, то ми з дружиною тебе не неволимо й силою не тримаємо.
Грізній пані Марисі аж мову поцупило від такого нахабства свого зятя, а її обличчя в цю мить чомусь нагадало неабияк переляканому від власної хоробрості Воловоду сильно роздуту жабу. Лише бородавок бракувало. Ледь не задихнувшись від обурення, противна баба дала доньці спокій, а натомість узялася за зятя так, що абсолютно отруїла бідоласі життя.
Відтоді Воловоду у власному будинку життя не стало. Ображена жінка з подвоєною силою та люттю взялася за нього, тож він вирішив за краще втекти з дому, аніж терпіти щоденні кпини і приниження від власної тещі. Єдиним місцем, куди пані Марися аж ніяк не могла дістатися, була Микитинська Січ за її високим частоколом Воловод був надійно укритий від злісних витівок тещі. Єдине, що затьмарювало порівняно спокійне життя Олексія на Низу, це розлука з милою його серцю дружиною та дітьми. Він часто замислювався над своїм вчинком і докоряв собі в малодушності, проте потім дійшов висновку, що вчинити інакше однаково не міг, хіба що взяти гріх на душу та придушити склочну бабу.
Згодом Воловод оцінив переваги вільного життя, не обтяженого побутовими клопотами й негараздами. Перший час чоловік навідувався додому вкрай рідко, а в останні кілька років узагалі дорогу забув. А все тому, що з кожним його приїздом у тещу немов біс уселявся вона несамовито збиткувала над зятем, бо ж ніяк не могла пробачити йому втечі. Дійшло до того, що навіть таке важливе питання, як заміжжя доньки, дружині Гапці довелося вирішувати самостійно. На її лист Воловод відписав, що не заперечує проти запропонованої кандидатури нареченого, оскільки дружина жінка мудра, тож він повністю довіряє її розсудливості й вибору, а донечці дає своє батьківське благословення на шлюб і бажає щастя.
Марко був єдиною людиною, у якій пані Марися душі не чула. Вона ніжно піклувалася про нього, балувала та віддавала хлопчику все те добре, на що була здатна. Натомість молодші онуки, на біду, були зовсім байдужими бабусі вона ставилася до них, мов до тягаря, і без утоми шпигала малечу з усякої нагоди та й без неї.
Однак, попри все це, бабці не вдалося своєю надмірною любовю зіпсувати Марка він зростав чуйним, добрим і скромним хлопчиком. Йому було нестерпно гірко щодня бачити, як бабуся, яку він теж по-своєму любив, так несправедливо й жорстоко вчиняє з його молодшими братиком та сестричкою й тиранить батьків.
Щоби більше не бути причиною образ, які бабуся заподіювала молодшим онукам, Марко вирішив утекти до батька. Йому нелегко далося це рішення, адже через соромязливість така далека подорож у незвідані землі лякала ще дитячу душу. Також тривожили юного Марка і наслідки вчинку як сприйме це мама, котра й так важко пережила відхід батька із сімї. Проте Марко більше не міг терпіти знущань та сварок і таки зважився на втечу. І згодом стане зрозуміло, що недарма.