Матвій підібгав губи, але шаблю не опустив, а Лешек підїхав ближче до Орисі.
Я не дозволю нікому тебе кривдити, моя панно! Навіть твоєму родичу! категорично заявив він.
Що ти, пане Лешеку! вигукнула Орися. Хіба пан Клесінський мене ображатиме? Так, ми посварилися, і я вирішила поїхати, не повідомивши про це своєму родичеві. Щиро дякую тобі за твоє заступництво, але пан Матвій мене не скривдить. Я не хочу між вами сварки і кровопролиття. Я не пробачу собі, якщо хтось із вас постраждає. Не хочу, щоби ти був поранений, пане Лешеку!
Павловський зітхнув ця дівчина мала над ним міцну владу. Хай би чого зажадала, хай би чого попросила в нього ця красуня, він із радістю виконає будь-яке її прохання. За одну її ласкаву усмішку Лешек готовий був подарувати їй весь світ. Ось і тепер великі лагідні очі дивилися на нього з тривогою та благанням. А ще вона сказала, що не хоче, щоби його було поранено!
Я завжди готовий до твоїх послуг, моя панно, відповів Лешек.
Він подивився на дівчину та опустила очі. Павловський знову зазнав нападу нехарактерної для нього жалості. «Але що я можу вдіяти, окрім як зарубати Клесінського? Може, і правда не все так страшно, як мені здалося спочатку. Посперечаються й помиряться. Вони ж рідня. У будь-якому разі мій сусід не заподіє шкоди своїй родичці не звір же він!» думав Лешек.
Ти можеш завжди розраховувати на мою допомогу, моя панно, тихо сказав шляхтич і, шанобливо кивнувши Орисі, поскакав геть.
Матвій досадливо вклав шаблю у піхви й розвернув свого коня в бік маєтку. Його гайдуки оточили Орисю, яка, понуро опустивши голову, теж повернула свою кобилу та поїхала слідом за ним. «Не могла я інакше вчинити, думала дівчина. Вони перерізали б один одного. Навіщо мені ще й цей гріх на душу брати?!»
Підїхавши до будинку, Матвій зліз із коня і зняв із сідла Орисю. Міцно тримаючи дівчину за запясток, неначе вона могла знову втекти від нього, він швидко повів, практично потягнув її в дім. Челядь не сміла попадатися йому на шляху усі вони знали, що тепер найкраще близько не підходити до пана, якщо не хочеться скуштувати нагайки. Тому всі у тривозі визирали з усіх щілин, мов таргани, роблячи припущення про те, що ж їх пан зробить із молодою панночкою за втечу?
Матвій привів Орисю в її опочивальню і, пропустивши вперед, зачинив за собою двері та оглянув свою полонянку: одяг дівчини був забризканий брудом,
обличчя бліде й безпристрасне, а сама вона стояла, опустивши очі.
Я ж попереджав тебе, щоби ти не сміла тікати? спитав Матвій. Чого ти добилася своєю втечею? На що розраховувала?
Орися мовчала.
Тепер я покараю тебе, Орисю, холодно сказав Клесінський.
Дівчина злякано поглянула на нього. Від цього її погляду в душі Матвія сколихнулися і гнів і жалість до неї: він ужахнувся, коли дізнався, що Орися зважилася на такий відчайдушний вчинок, наражаючи себе на небезпеку; а тепер дивився на неї перелякану, зацьковану та брудну, і йому стало її шкода. Але Матвій розумів, що треба раз і назавжди приборкати дівчину. Однак бачити її жалібний погляд він не міг, інакше неодмінно помякшав би. Тому Клесінський відвернувся і став дивитися на її ліжко. Орися зрозуміла це по-своєму.
Лише спробуй торкнутися мене, і я...
Я не збираюся піднімати на тебе руку або силувати! загримів Матвій, обурений тим, що Орися вважає його здатним на таку ницість. Я ніколи не дозволю собі так принизити кохану жінку! Але ти будеш покарана за своє свавілля! Ти нікуди не вийдеш зі своєї опочивальні, доки я не дозволю. І сидітимеш тут сама! Я не пущу до тебе нікого, крім Кшисі.
Орися повернулася до нього спиною. Груди її бурхливо здіймалися від образи і приниження.
Ти сама винна, сказав Матвій. І не намагайся шукати захисту в Павловського! Він тобі не допоможе. Ключ від твоєї опочивальні буде лише в мене й у твоєї служниці. А знову спробуєш утекти вона головою поплатиться за твою втечу. Зрозуміла?
Ти звір, пане! відповіла, не обертаючись Орися.
Матвій насупився, але нічого не сказав, вийшов, причинивши за собою двері. Орися зітхнула та почала знімати брудний одяг. Знявши свиту й сапянові чобітки, розшнурувавши ліф і стягнувши спідниці, дівчина дістала іншу сукню, коли у дверях клацнув замок пан Матвій власноруч замкнув її.
Вийшовши з будинку, Клесінський покликав Кшисю. Челядинка підійшла, тремтячи всім тілом і побоюючись гніву свого пана. Матвій простягнув їй ключ.
Це ключ від опочивальні твоєї панни. Я забороняю твоїй господині виходити з кімнати. Ніхто, чуєш, ніхто, крім тебе, не має переступати її поріг. Навіть Михайлик! А особливо він! Якщо ти порушиш мій наказ, я власноруч повішу тебе, наче собаку. Зрозуміла?
Кшися закивала головою й потягнулася до ключа, але Матвій відсмикнув його назад і прошипів: «Дивись мені, Кшисю! Я не повторюватиму двічі. Жодна душа не те, що не має ввійти в кімнату панночки, а навіть до вікна її наблизитися», з цими словами Клесінський простягнув служниці ключ.
Схопивши його, Кшися зразу ж побігла до Орисі. Добра жінка застала свою господиню зневіреною. Дівчина сиділа на ліжку, не плакала, тільки личко було сумне, і Кшися кинулася обіймати її.