Пан Матвій збожеволів від того, що Орися наважилася втекти. Але не сама втеча розлютила його: він страшно злякався за неї, адже розумів, що із самотньою дівчиною можуть зробити що завгодно на глухих дорогах від грабежу до вбивства, і ледве з глузду не зїхав від цієї думки. Клесінський прочісував округу та випадково натрапив на слід утікачки двоє селян бачили, як панночка поїхала Барською дорогою. Мало того, наздогнавши її, Матвій застав Орисю в товаристві цього шкуродера Павловського. Його ледь грець не вхопив від злості та ревнощів. Може, вона навмисно з ним домовилася? Ні, навряд чи! А якби Павловський силою відвів би її у свою садибу? Адже він і не такі безчинства витворяв. І бачачи, як Лешек вється біля його коханої дівчини, з яким палким захопленням дивиться на неї, Матвій ледь стримався, щоби не зарубати свого сусіда шаблею від ревнощів.
Орися швидко скакала дорогою, багнюка так і летіла з-під копит кобилки, уже не думаючи про те, що може впасти. Озираючись на скаку, дівчина бачила, що Клесінський переслідує її. Орися квапила кобилу й молила Бога про те, щоби пан її не наздогнав. Вона не знала, куди поїде, але чомусь їй здавалося, що зараз треба неодмінно втекти від нього і все налагодиться. Однак дорогу їй перегородили пятеро вершників дівчина впізнала гайдуків Клесінського, які теж прочісували місцевість і натрапили на її слід.
Стій, панно, сказав Андрій, який був у них за отамана.
Орисі довелося стримати кобилу, інакше вона врізалася б у гайдуків.
Пропусти мене, Андрію! Христом Богом прошу тебе, пропусти! промовила Орися.
Пан голову з мене зніме. Пробач мені, панночко, але не можу тобі нічим зарадити, відповів Андрій, відводячи очі. Він чудово зрозумів причини і втечі молодої господині, і такого шаленого її переслідування своїм господарем. Уперше за весь час служби у Клесінського Андрій відчув сором від того, що служить такій людині. Розуміли це все і його люди, але зніяковіло відводили очі від зацькованого, благального погляду дівчини.
У цей час підїхав сам Клесінський. Очі його виблискували, а вуса сіпалися від гніву, і він люто оглянув забризкану брудом, тремтячу дівчину.
Далеко зібралася, пташко моя? спокійно запитав Матвій, не видаючи голосом свого гніву.
Орися помертвіла зі страху: що він тепер із нею зробить? Але потім несподівано осміліла і, гордовито скинувши підборіддя, заявила:
Ти не смієш утримувати мене силою! Ти мені ніхто, отже, я не зобовязана підкорятися тобі. Дай мені спокійно поїхати, пане.
Клесінський зблід від люті: жодна людина не сміла так зухвало розмовляти з ним, та ще й у присутності його ж хлопів!
Замовкни, дівчисько! загорлав Матвій, утім, Орися й не зморгнула, лише її великі карі очі стали здаватися ще більшими через зіниці, що сильно розширилися від гніву, а красиві, чітко окреслені брови зсунулися.
Не смій кричати на мене, пане, спокійно відповіла Орися.
У Клесінського
ледь розум не потьмарився від такого нахабства. Невідомо, що ще наговорили б одне одному Матвій і Орися, якби в цей час не підїхав Павловський.
Що ж ти, пане Клесінський, так швидко поїхав? запитав Лешек, ковзаючи поглядом по обличчях присутніх, аби зрозуміти, що тут сталося. Він подивився на Орисю та опустила очі, вії її затріпотіли, і здогадався, що покірлива панночка чимось завинила перед його сусідом і вирішила поїхати з маєтку, але сам її покровитель був проти цього, тому й улаштував гонитву. Лешекові несподівано стало шкода дівчину уперше в житті в його серце постукала жалість.
Отже, я дуже поспішав, пане Павловський, і не міг поговорити з тобою довше, у тон йому відповів Матвій.
А мені здається, що ти поспішав наздогнати панну Ірину, відповів Лешек. Навіщо це тобі знадобилося? Що ти хочеш зробити з панною?
Павловський, звісно, був рідкісним мерзотником, але аж ніяк не боягузом, він вирішив утрутитися й заступитися за уподобану панянку.
А це вже не твоє діло, пане, відрізав Матвій.
Ти перебуваєш на моїй землі! Отже, я як господар маю право знати про все, що на ній відбувається. Так що відповідай мені, пане Клесінський, парирував Лешек.
Матвій геть озвірів і зі злістю промовив:
Не пхай свого носа у мої справи, пане Лешеку! Інакше я так задовольню твою цікавість, що вона стане коротшою на висоту твоєї голови!
Дивись, щоб я вперед твоєї не зрубав! Що зробила тобі ця дівчина, що ти переслідуєш її? насупився Павловський.
Яке твоє собаче діло? Не лізь у мої справи! закричав геть осатанілий Матвій.
Лешек неабияк розлютився очі його заблищали, а губи затремтіли від ледь стримуваної злості. Він вихопив шаблю.
Зараз я покажу тобі, яке моє діло! з перекошеним обличчям прошипів Павловський.
Ну що ж! Сподіваюся, ти недавно сповідався й устиг покаятися! Бо Господь неодмінно в тебе про це спитає, ущипливо промовив Матвій, виймаючи свою шаблю, він несподівано знайшов того, на кого можна було б вилити свою лють.
Під час цієї чвари Орися мовчала, але коли чоловіки схопилися за шаблі, дівчина зітхнула і, підїхавши, стала між ними.
Панове, сховайте шаблі! Я прошу вас! Пане Лешеку, пробач, але це дійсно наша сімейна справа з паном Матвієм. Ну! Сховайте шаблі! Обидва!