Козаки під керівництвом Кривоноса перші атакували правий фланг польського війська, прагнучи виманити супротивника на відкрите місце. Потоцький хоробро рушив на них відразу всі свої кінні хоругви. Ударили привезені реєстровцями козацькі гармати. Пороховий дим стелився над місцем бою, приховуючи переміщення козацьких військ. Але коли він розсіявся, Стефан, якому не можна було дорікнути в боягузтві, сидячи верхи, з накинутою на плечі леопардовою шкурою, з подивом побачив, що його хоругви тіснять козаки, які налетіли зліва. Ними командував Фелон Джеджалій. Його хоругви почали змішувати свої ряди, утрачаючи бойовий порядок і здатність до опору. Та ще й напередодні пройшов дощ і змякшив землю так, що кавалерія змушена була стримувати своїх коней, інакше вони неодмінно ковзали б у багні та падали разом із вершниками.
Раптом іззаду пролунали крики «Алла!» у тил полякам ударив заздалегідь посланий загін татар. З їхньою появою майже двісті легко озброєних драгунів швидко розвернули своїх коней убік і поскакали до запорожців. Вони теж виявилися українцями! Решта польських хоругв під натиском козаків спішно відступала до табору. Потоцький, спостерігаючи перед собою таку картину, просто озвірів.
Боягузи! Отара овець! Гірше від заячих ваші серця! кричав пан Стефан, але намарно поляки змушені були відступити, інакше були б розбиті вщент. А козаки Кривоноса та Джеджалія люто наступали і змогли закріпитися в кількох місцях на виритому поляками валу. Раптом пішов дощ, порох зволожився, позбавивши обидві сторони можливості використовувати артилерію. Тому ближче до вечора козаки відступили, а військо Потоцького замкнулося у своєму таборі.
Після денної битви в польському таборі настав смуток перш молодого Потоцького підтримувала надія на підкріплення. Але зрада городових козаків і сьогоднішня невдала атака чітко довели пану Стефану, що, виявляється, не так просто розігнати козацьку сволоту батогами, як він хвалився у Черкасах. Також Потоцький усвідомив, що йому конче необхідне підкріплення, інакше не бачити перемоги, як своїх вух. Із цією метою з польського табору відправили гінця до коронного гетьмана з проханням поспішити на допомогу синові. Але на свій жах поляки згодом побачили свого посланця схопленим козаками його їм показали здалеку. Повернувся того ж дня до польського табору і спеціально навчений собака-листоноша , однак уже з перехопленим заповітним листом. Не залишалося іншого виходу, як спробувати прорватися й відступити.
Наступного дня знову пішов дощ. Порох, який ще залишався в поляків, зрештою змокрів. Козаки знов атакували польський табір, але потім відступили, узявши в облогу, позбавивши доступу до води. Становище ставало дедалі жахливіше.
У цих умовах до поляків несподівано зявився парламентер із пропозицією перемовин. Порадившись із Шембергом та іншими панами, Потоцький вирішив піти на цей крок він нічого не втрачав. Зі свого боку він відрядив гусарського полковника Чернецького для участі в перемовинах. Із боку козаків і для забезпечення безпеки польському парламентеру в заручники до Потоцького вирушив Максим Кривоніс.
У козацькому таборі Чернецького зустріли привітно і з усіма почестями. Пригощаючи поляка за похідним столом, Хмельницький заявив:
Я не хочу губити ваше військо. Учора я не розбив вас лише тому, що не бачу в цьому сенсу. Від вас мені нема чого вимагати адже серед вас немає жодної високопоставленої особи, якій я міг би викласти наші вимоги і яка передала би їх королю! А молодий Потоцький не вповноважений вирішувати такі питання. То який сенс воювати? Та й на підході велика орда татар якщо не я, то вони зметуть вас із лиця землі. Ви хоч і католики, проте християни, тому я згоден відпустити вас із миром, але натомість вимагаю віддати нам усі ваші гармати.
Коли про це почув Потоцький, то глибоко задумався. Гордість пана Стефана була уражена:
він сподівався здобути легку і стрімку перемогу, а натомість змушений був ганебно відступати. Але, з двох бід вибравши меншу, Потоцький усе-таки вирішив здійснити цей гамбіт, віддавши мале гармати, і врятувати хоча б залишки війська. Не довіряючи козакам, пан Стефан зажадав від них присяги в щирості їхніх запевнень. Надіслані козаки охоче присягнули. Гармати разом із раніше надісланим у заручники Кривоносом були переправлені до козацького коша.
Але Чернецький не повернувся до польського табору. Занадто пізно зрозумів Стефан Потоцький, що це війна, а не лицарський турнір, де неухильно дотримуються урочисто принесених клятв. У відчаї Потоцький разом із Шембергом зважилися кинути свого парламентера напризволяще й удосвіта відступати якомога швидше. Від гніву і приниження бідний Стефан не володів собою та кидався в крайнощі.
Рано-вранці заспівали польові жайворонки. Їхні мелодійні посвисти і трелі часом перекрикувало вороняче каркання, що лунало десь зовсім близько. Небо на сході спочатку посіріло, потім зявилася світла смужка, яка поступово рожевіла, росла та охопила собою весь небосхил, забарвила його в ясно-червоні та рожево-золоті кольори. Назустріч пташиному співу вийшло сонечко.