У короткий проміжок часу була вбита вся старшина, віддана Речі Посполитій, від малого до великого чину. Живими лишилися тільки Михайло Кричевський та Максим Нестеренко, який теж був на боці повстанців.
Не бентежила козаків ця кривава справа це була війна. Війна за право бути людиною, а не ляським хлопом.
Відібравши королівські корогви й булави в полковників, козаки обрали своїм отаманом Фелона Джеджалія , родом татарина, який прийняв православя. Водночас Влад скочив на коня, щоб їхати до Жовтих Вод.
Стій, хлопче! гукнув його сам Джеджалій. Скажи Хмелю, нехай направить сюди татар, аби ті довезли нас на своїх конях вони зазвичай по два із собою водять. Тільки візьми товариша. Мало що трапиться, а так один із вас точно добереться.
Із Владом поїхав Марко, а Тимофій залишився на місці. Троє друзів не брали участі в різанині, так само як і Ганжа. А навіщо? Там і без них було кому орудувати. Реєстрові козаки швидко вивантажували провіант, гармати й бойові припаси усе це належало доставити до коша в Жовтих Водах.
Хоч би татари не відмовилися! шепнув Тимофієві Ганжа. Не вірю я бусурманам!
Дарма! Якщо вони пішли з нами, отже, допомагатимуть, чим можуть. Та й Джеджалій не просив би про те, якби не був у них упевнений. Він же начебто татарин! відповів Тимофій.
Так, татарин, та лише... Ганжа замявся. Він же православний, а вони мусульмани!
Ну то й що! Одне іншому не заважає!
Дійсно, Красунчик не помилився на світанку зявилися татари Тугай-бея з кіньми, на яких козаки були перевезені до табору.
Реєстрові козаки вранці 4 травня демонстративно пройшли маршем повз польський табір і під вітальні крики своїх товаришів увійшли до козацького коша, де їх урочисто зустрів сам гетьман.
Пан Стефан, який розраховував на допомогу реєстровиків, зажурився, але не так, аби впадати у відчай. Його військо було набагато сильніше від козацького вже тому, що мало потужну легку й важку кавалерію. Козаки хоч і мали найкращу піхоту й татарських вершників, козирем яких була маневреність, однак перевага не на їхньому боці. Це розумів не так сам молодий Потоцький, як Шемберг. Тому спішно зібрана нарада дійшла висновку, що завтра слід спробувати атакувати повстанців. Поляки були замкнені у своєму таборі, вислати розвідку не мали змоги, оскільки розвідників перехоплювали татари й козаки, котрі патрулювали околиці, тому вони гарно не знали ані місцевості, ані того, що зовсім поруч, за болотом, розташувалися своїм табором татари. У серцях поляків була хоробрість, але пиха затьмарювала їм розум, не даючи тверезо оцінити своє становище.
Удосвіта наступного дня, 5 травня, поляки почали готуватися до наступу. Потоцький виводив свої хоругви з табору. Він розраховував на успіх, адже мав досить добірних воїнів, але точного числа супротивника він не знав. Крім того, мав потужну артилерію, яка, він був певен, забезпечить йому перевагу.
Гарне це було видовище: хоругви важкої кавалерії шикувалися у три шеренги. У першій шерензі на чудових скакунах сиділи безпосередньо крилаті гусари в розкішних і дорогих обладунках, з витончено накинутими на плечі леопардовими, тигровими, левовими шкурами, що були застебнуті на лівому плечі пряжками з дорогоцінних каменів. Довгі списи, прикрашені прапорцями, однаковими для кожної хоругви, і крила з орлиного або соколиного піря, що здіймалися за спиною кожного гусара, справляли незабутнє враження на глядача. Ці крила заважали татарам накидати на вершника аркан, аби стягти його з коня. У деяких гусарів, які були багатшими, деревяний остов крил був обтягнутий оксамитом і прикрашений дорогоцінним камінням. Багато гусарів замість шолома вдягали хутряні шапки «мегери», а під обладунки яскраві жупани з дорогої завезеної тканини. Із шиком були вдягнені й польські жовніри в однакові блакитні жупани, прикрашені на грудях галуном, а іноземні найманці в однакові куртки, штани, панчохи й черевики, а їхні капелюхи були прикрашені пірям.
Утім, різкий контраст, якщо порівняти з яскравістю й розкішшю уборів польського війська, являли козаки-запорожці,
одягнені в прості сірі або білі свитки, короткі жупани й сіряки із грубого сукна або нефарбованої вовни, у шаровари з грубого полотна.
У козацькому коші запорожці вже шикувалися в бойовому порядку, готуючись дати полякам відсіч. Перед ними на білому коні виїхав Хмельницький із напуттям:
Лицарі-молодці, славні запорожці! Настав час постояти за святу православну віру. Бог вам допоможе! Стійте сміливо проти гонорової польської сили. Нічого нам їх боятися! Та й чого боятися ясновельможного панства, що накинуло на плечі звірині шкури? Звірі завжди відступають перед людьми. Батьки наші наголо їх били, а ви сини своїх батьків! Тож покажіть свою завзятість, добудьте вічні славу й лицарство. Хто за Бога, за того Сам Господь Бог!