спокійних років життя, що минули після останніх козацьких повстань, гетьман розжирів і став ледачим, а принда зробила його надто самовпевненим і презирливим до мудрих порад. Він уважав, що йти такому величезному війську буде незручно отже, нічого йому, коронному гетьманові, радити, якщо він так вирішив!
А військо Потоцький зібрав чимале! За всіма підрахунками, у нього мало зібратися тридцять дві тисячі осіб , з яких шість тисяч кварцяні війська, вісімнадцять тисяч війська, зібрані або надіслані магнатами, дві тисячі інших військ і шість тисяч реєстрових козаків.
Батьку! пролунав молодий приємний голос.
Микола обернувся у дверях стояв його двадцятичотирирічний син Стефан . Потоцький ласкаво всміхнувся синові: хіба можна не пишатися таким, як він? Молодим, хоробрим, благородним!
Що пише пан Кисіль? поцікавився молодший Потоцький і увійшов до багато обставленого покою батька.
Він їде поправляти своє бідолашне здоровя! зі зневагою, наслідуючи голос брацлавського воєводи, відповів йому батько, закочуючи очі.
Стефан пирснув зо сміху.
А що думає щодо смути король? знову запитав молодший Потоцький.
Король! презирливо вигукнув гетьман. Король надіслав своїх комісарів і висловив незадоволення тим, що ми, бачите, пригноблюємо русинів! Наш король досі мріє про війну з Туреччиною, тому нерозумно вважає, що цей Хмельницький і втік на Запоріжжя лише для того, щоб організувати набіг на турків. І таке заявив, що я побоююся, чи не почалося в нього dementia senilis . Найкращий спосіб угамувати цей новий бунт дозволити козакам ходити за море в набіги, а якщо і є якісь спалахи непокори, то слід ретельно розслідувати їх причини й віддати під суд тих старшин і панів, які винні в обуренні русинів. Якби таке було доречним, то особисто я почав би з цього недотепи, Конецпольського! Йому давно треба було посадити цю собаку, Хмельницького, на палю! Сам тепер лежить хворий у своїх Бродах, а нам морока через його безпечність! Мабуть, меду перепив, і тепер у нього кольки в печінці трапилися! А тут ще цей Кисіль пише те саме! І далися їм усім ці морські походи! роздратовано закінчив пан Потоцький.
Стефан задумався над словами батька, а потім запитав:
Але що ти збираєшся робити, батьку?
Та доносять мені, що Хмельницький уже скоро заміряється виступати зі своєю зграєю! відповів йому батько, згадавши відомості, отримані від перебіжчика. Ми ось уже скільки тут стоїмо, а бунтівників і вдень із вогнем не розшукати. Ось на військовій раді й вирішили поки залишитися тут. Яке військо у бунтарів, ми не знаємо, не бачили його. А якщо виступити тепер, то можемо погубити своє у Дикому Полі, у цій безплідній пустелі. Вирішили так: дочекатися королівського наказу про наступ зібраного війська, а поки вислати невеликий загін і для розвідки, і для розшуку бунтарів, і для придушення бунту. Однак я добре знаю, що король не дасть цього наказу! Та й ганьба буде виставляти все наше військо проти купки жалюгідних хлопів! Дійсно, буде достатньо невеликого загону! Я пошлю такий загін, але поки ще не визначився, під чиїм началом, а потім і сам піду слідом за ним.
Стефан уважно слухав батька, а потім швидко й завзято заговорив:
Батьку, зроби мені ласку! Дозволь мені повести цей загін! Прошу тебе! Дозволь мені розігнати цю сволоту, покрити себе славою й заслужити марсів вінок на своє чоло!
Очі молодого Потоцького горіли, і він не зводив їх із батька в очікуванні відповіді.
Микола задумався. Син його був хоробрим, але молодим і недосвідченим. Ну, а де ж йому здобути військовий досвід, як не приборкуючи повсталу чернь?! Сам коронний гетьман уважав, що козаки не зможуть чинити серйозного опору: у його розумінні вони були ледачими і свавільними хлопами, які втекли за пороги від законної і справедливої влади своїх панів. Тому гетьман уважав, що цілком достатньо послати туди невеликий загін що менше, то краще, більше слави буде. То чому ж ця слава не має дістатися його синові? Проте все ж гетьман Потоцький остерігся ризикувати своєю дитиною, тому відповів Стефану так:
Сину мій, хто гідний очолити моє військо, крім тебе?! Іди і здобудь собі славу своєю шаблею. Знищ це зміїне кубло, пройди степи і ліси, зруйнуй, зрівняй із землею це мерзенне скопище козаків Січ, і приведи цю наволоч до праведної кари. А під твоїм началом я відправлю козацького комісара Шемберга, щоби додати тобі, синку, солідності як командувачу війська.
Пан коронний гетьман схитрував насправді
головний нагляд за цим походом він мав намір доручити більш досвідченому у воєнній справі козацькому комісару Шембергу, але не хотів ображати й засмучувати сина таким обережним рішенням.
Батьку! Я привезу тобі голову цього Хмельницького! хвалькувато вигукнув Стефан, сяючи від радощів, адже побоювався, що батько відмовить йому.