виманити його з Низу, результату не дали.
Коронний гетьман добре розумів, що цей новий козацький бунт може бути надзвичайно небезпечним. Бунти минулих років не мали успіху, адже до них не долучалися міщани та хлопи всією своєю масою. А цього разу Потоцький, балансуючи між тверезим і пяним розумом був за гетьманом такий гріх, любив він чарочку спорожнити, зметикував, що цілком можливе таке обєднання всіх русинів. І воно стане фатальним! Тому пан Потоцький довго не роздумував: треба змести з лиця землі все козацтво, знищити, вирвати із сердець і стерти з розумів непокірних хлопів саме імя козаків. Він наказав кварцяним військам, що вже були розквартировані на зиму, негайно вирушати в Україну. Сам Потоцький розмістився зі своїми полками в Черкасах, звідки і сповіщав магнатів та шляхтичів про майбутню небезпеку, закликав їх збирати свої надвірні хоругви й невідкладно долучатися до нього. Гетьман мав намір придушити цей бунт у самому зародку, кинувши всю свою кварцяну армію на Запоріжжя цей розсадник непокори та вільнодумства. Однак на шляху коронного гетьмана стала сама природа відлиги перемежовувалися морозами й унеможливлювали пересування великого війська. Тому Потоцькому довелося відкласти свій каральний похід до весни.
Читаючи листа, Потоцький пригадав, що в попередніх, довгих посланнях його милість воєвода Кисіль досить мудро радив йому в жодному разі не направляти армію за пороги, оскільки це може викликати підозри хана в тому, що Річ Посполита готується до війни з Кримським ханством. Найкраще вчинити інакше задобрити козаків милостями. Особливо радив воєвода надати козакам дозвіл ходити в морські походи до Туреччини та Криму, щоби спрямувати їхнє невдоволення й енергію в інше річище.
Ці поради, які не були позбавлені здорового глузду, викликали в Потоцького роздратування з якої це радості дозволяти цим гультяям ходити за море? Та звідти вони повернуться ще нахабнішими і кровожерливішими, покуштувавши волі! Чи не веде брацлавський воєвода подвійну гру, якщо дає йому такі безглузді поради? Про це Потоцький і натякнув воєводі у своєму попередньому листі.
І ось тепер коронний гетьман тримав у своїх руках відповідь, якою Адам Кисіль виправдовувався, запевняючи у своїй відданості Речі Посполитій. Також брацлавський воєвода, як зазвичай, скаржився на здоровя й повідомляв, що саме ці причини спонукають його нині покинути Україну. Велемовний Кисіль відверто лестив гетьману тим, що тільки одне імя милостивого пана Потоцького буде для зрадників смертельним, як, утім, бувало й раніше, але все ж пропонував гетьманові в допомогу своїх людей.
«Відповіддю ясновельможного милостивого пана гетьмана на мій попередній лист я дуже вражений, бо секретар застосував до сучасності мої міркування, повязані з майбутнім. Я був би зрадником, а не радником Вітчизни, якби бажав дозволити цим запроданцям вийти на море в цю годину, чого не дозволяє становище Речі Посполитої не лише сьогодні, а й у жоден інший час, якщо тільки це не буде вигідно всій Речі Посполитій.
Я писав, що як дасть Господь Бог, після знищення теперішніх заколотів, то всім нам належить одне з двох: або знищити саму назву козаків, або відправити їх на море, ніж стільки разів наражати Вітчизну на небезпеку внаслідок їхніх бунтів. Тепер час діяти й у всіх нас бажання бють в одну мішень. Як пожежа ця буде пригашена завдяки наступу вельможного милостивого пана з військом, так щоб і остання іскра була погашена краплею крові самого двигуна і зрадника, про те просимо Господа Бога.
Цим бажанням закінчую свій лист і віддаю себе з найнижчими послугами моїми у милість мого вельможного пана, яку хочу заслужити до могили, щоб у милості цій перебувати і т. д.» , закінчував свій лист хитрий Кисіль, і гетьманові чомусь стало гидко від цього відвертого лизоблюдства. Пан Микола зрозумів, що брацлавський воєвода умиває руки. «Ну що ж! Отже, обійдемося без нього!» розсудив коронний гетьман.
Потоцький уже не раз удало приборкував козацькі повстання й цим здобув собі славу. Дійсно, йому, переможцеві Павлюка та Гуні, варто лише направити невеликий загін, аби розігнати всю цю чернь і bydlo , яке дозволило собі мукати. Так уважав Потоцький.
Коронний гетьман, стоячи зі своїми добре озброєними кварцяними полками в Черкасах, вирішив розділити військо для зручності його пересування. Не послухав Потоцький свого заступника польного гетьмана Мартіна Калиновського , який мудро радив не ділити зібране військо. За десять