Сказано зроблено. Коронний гетьман відправив проти козаків дванадцять тисяч війська. Знову ж, вірний своїй ідеї зручності пересування, гетьман розділив цей загін на дві частини: молодий Потоцький повів сушею шість тисяч солдатів, серед яких були дві тисячі гусарської і драгунської кінноти. А чотири тисячі реєстрових козаків разом із двома тисячами іноземних найманців попливли Дніпром до Кодацької фортеці, де вони мали долучитися до Стефана Потоцького. Відправлені війська були найкращими й добірними воїнами, здатними з легкістю розгромити баламутів люблячий батько вирішив, що синові слід виділити не такий уже й маленькій загін!
Однак усе-таки коронний гетьман сповна не довіряв реєстровим козакам. Адже він посилав їх воювати проти їхніх земляків, тому перед відправкою всіх козаків і найманців урочисто привели до присяги на вірність Речі Посполитій.
Сам же опальний Хмельницький поки ще нічого не знав про це і квапливо їхав із Криму на Січ зі своїми товаришами та Тугай-беєм.
На рідний Микитин Ріг Тимофій повертався в глибокій задумі. З усіх пір року він найбільше любив весну. А весна у степу була дивовижна: трави ще не піднялися високо, і весь степ був укритий ніжно-зеленим килимом із золотими зірочками кульбабок, що зєднувався вдалечині з блакитним, немов вимитим недавніми снігами й хуртовинами, небом, а легкий, свіжий вітерець доносив ніжні пахощі першої зелені.
Однак тривожною була ця весна 1648 року. Тимофій згадував минулу осінь і свої наївні думки про те, що варто йому лише прискакати з оголеною шаблею, і його почнуть поважати, згадають про його права і привілеї шляхтича. Але тепер, побувавши у кримського хана, Тимофій сповна усвідомив, що заварюється неабияка каша, що не все так просто й легко, як він помишляв колись. Не у відібраних козацьких правах та привілеях була справа люди втомилися бути рабами. Проте в боротьбі за свободу проллються ріки крові! Загинуть сотні, тисячі людей! Як же все-таки добре, що він одвіз Орисю до брата! Матвій захистить його кохану. А за першої-ліпшої нагоди Тимофій відправить їй листа. Ще більше за думки про повстання хлопця змучила туга за Орисею. Кохана постійно снилася йому, її образ увесь час стояв перед очима. Тимофій згадував солодкі хвилини їхніх побачень у дубовім гаю, як сяяли очі Орисі, коли вона дивилася на нього, і готовий був вовком вити від туги за коханою.
Ти куди, Тимофію? голос Богдана вивів його із задуми, бо молодий козак машинально повернув до Величковського куреня, щойно вони вїхали в Січ.
Та до свого куреня! відповів Тимофій.
Хмельницький уважно подивився на нього, усміхнувся: «Ну що ж! Їдь! Тільки не губись! Ти мені ще можеш знадобитися!»
На зворотному шляху з Криму Хмельницький був сумним розлука із сином, тривога за своє дитя не давали спокою колишньому чигиринському сотнику. Він дивився на Красунчика й мимоволі бачив поруч із ним свого хлопчика. Що тепер там, у Бахчисараї, робить Тиміш? Але не менше за долю сина тривожився Богдан про свої майбутні справи. Тимофій, ближче познайомившись із ним, почав розуміти, що зовсім не особисті образи штовхнули Хмеля підняти народ, Богдан дійсно хотів свободи не лише собі, а й іншим людям, тож використовував для цього всі можливі засоби. У душі молодого козака прокинулася повага до втікача-сотника, красиві слова якого не розходилися з ділом.
Підїхавши до куреня, Тимофій засмутився, адже не застав там ані Марка, ані Влада козак-кухар повідомив, що обидва мали повернутися лише ввечері, оскільки поїхали випасати коней на молодій траві.
Хочеш, я нагодую тебе, Красунчику? Ти, бачу, здалеку приїхав, не завадить попоїсти, зі сміхом запитав кухар.
Та ні! Дякую тобі. Я не голодний, відповів Тимофій.
Щось на тебе не схоже! Коли це ти від їжі відмовлявся?! здивувався той. Ну добре. Тоді чекай вечері.
Із нудьги Тимофій тинявся по Січі та її передмістю. Від нього не приховалося те, як багато народу тут зібралося: козацька фортеця вирувала озброєними людьми кінними та пішими, котрі приходили з хуторів і зимівників, розкинутих на берегах Дніпра, Бугу, Орелі, Самари, з Великого Лугу й самої волості. Та ось нарешті настав вечір. І тут вистрілили з трьох найбільших січових гармат. Тимофій зрозумів, що завтра всі козаки, які вже присутні тут, і ті, що досі
перебували на своїх хуторах, за стародавнім звичаєм прибудуть на Січ для участі в загальній раді.
Ну, слава Тобі, Господи! Ми вже думали, що тебе татарки потягли до себе в гарем для забавки! пролунав радісний голос Влада.
Тимофій озирнувся й побачив обох друзів. Він радісно кинувся до них, а ті мало не задушили його, так міцно обіймали з радості.